Глава 14 (2) від 29.07

Залишитися без магії... Ні, це неможливо! Коли Тальяна якраз відчула її красу, коли майже забула, як бути звичайною людиною... Стривайте! Невже це і є те саме покарання, про яке казав кронпринц?! Саме тому він їй нічого і не зробив? Бо має вірних підлеглих, які зроблять всю брудну роботу за нього? І ці підлеглі, безперечно, отримують величезне задоволення від того, чим займаються.

Тальяна ні жива ні мертва дивилася в задоволені очі Реністера, які на мить стали звіриними, нагадавши про дракона, що живе всередині. Він побачив, що її налякали його слова, зрозумів, чим можна натиснути, щоб утихомирити непокірну дівчину і приборкати її вдачу.

І так. Як би Таль не виривалася, хоч би як не чинила опір, йому цілком під силу запечатати її магію, і тоді вириватися вже не буде сенсу, вона стане звичайною пустушкою, не здатною навіть до елементарних речей.

І виникло бридке почуття, що герцогу потрібен просто привід, щоб позбавити її магії. Тоді Тальяна стане легкою здобиччю... та практично для кожного! Яка вже тут наставниця? Вона навіть як драконяча обраниця навряд чи підійде, а от на роль безвільної коханки цілком згодиться.

І Таль інстинктивно повернулася до Ястриджа, глянула на нього як дитина, що потрапила в халепу, дивиться на дорослого, схопилася як за останню ниточку надії. Чомусь виникло стійке відчуття, що якщо хтось і зможе допомогти і якось утихомирити королівського бастарда, то тільки він. Між цими двома якісь дивні стосунки, які не вписуються в канони середньостатистичного керівника та підлеглого. Вони, безперечно, не тільки бойові соратники, що служать одному господарю і стоять із ним на полі бою пліч-о-пліч, а й хороші друзі.

І лер Ніколас прислухався до безмовного благання, повіки над його жовто-зеленими очима злегка здригнулися, ніби сигналячи, що він почув її мовчазний заклик і прийняв до відома.

– Стоп-стоп-стоп, Рінгере! Що означає «заборонити використовувати магію»? – насупився барон. – Лера Діманж одна з наставниць, так не можна.

– Це до сьогодні вона була наставницею, – посміхнувся Реністер, – а зараз...

– І що ж змінилося зараз? – не здавав позицій шатен. – Навіть наставниця може наплутати із зіллям, ніхто не застрахований від помилок.

– Лере Ястридж, ви так захищаєте леру Діманж, ніби перебуваєте з нею в змові, – примружився герцог.

– Я? У змові?! – зробив великі очі лер Ніколас. – Цікаве припущення, але ми знайомі менше доби... І тим не менше я не став би заочно звинувачувати леру Діманж у всіх мислимих і немислимих гріхах ...

– А що ви скажете про це? – бастард продемонстрував йому злощасну лусочку. – Вона була тут, у кімнаті. Ви знаєте, що це означає?

– О-о-о... – багатозначно видав Ястридж і запитально глянув на Таль.

– Знайшла у дворі! – одразу заявила вона, хоч і відчула укол совісті.

Брехати леру Ніколасу зовсім не те саме, що Реністеру. Виникло неприємне відчуття, що вона дурить друга і грає на його довірі. Стоп! Друга?! Що за дивні думки? Але нічого не вдієш: Ястридж був першим із драконів, про якого вона так подумала.