Глава 13 (6) від 27.07

– Ніхто нічого не робив! – вичавила Тальяна, намагаючись вирватися з магічних пут, але драконова магія – не те, з чим можна легко впоратися. – Н-не всі такі любителі розпускати руки...

– О, то руки він не розпускав? А що ж тоді розпускав?

От причепився!

– П-припиніть, будь ласка. Я не зробила нічого, щоб заслужити подібне ставлення.

– Вам так не подобається наше спілкування? – підняв він брову. – Тоді відштовхніть мене.

Угу, легко сказати! Щоб його відштовхнути, доведеться застосувати пару-трійку бойових заклинань, інакше з цим ящером не впоратися. Зараз Реністер налаштований значно серйозніше, ніж тоді, в районі Зламаної вежі, коли дозволив їй застосувати захисні чари.

– Давайте ж, зробіть хоч щось...

Спокійно! Не можна, не можна реагувати. Він тільки того й домагається, щоб вона виявила агресію, а потім, цілком можливо, звинуватить у нападі. І розжалування з наставниць наречених здасться Таль просто раєм порівняно з тим, що може на неї чекати за замах на життя королівської особи, нехай і незаконнонародженої.

– Відпустіть, – знову попросила вона, хоча чудово розуміла, що словами до дракона не достукатися, він прагне дій.

Дихання чоловіка, гаряче, практично розпечене, торкалося обличчя, відбиваючи той вогонь, що горів у гіпнотизуючих очах. Тиск майже досяг межі, настільки герцог хотів підкорити та зламати Тальяну. Що робити, що ж робити?

– Лере Ястридж, пан герцог наказав усім піти... – почувся з-за дверей голос пані Кнолідж.

– Мені можна! – пролунало категорично, після чого барон рішучою ходою увійшов у дівочу спальню і ретельно прикрив за собою двері прямо перед носами допитливих наставниць. – О, якими цікавими речами ви тут займаєтеся! Не проти, якщо я приєднаюся?