Глава 13

— Як ця річ тут опинилася? — герцог нависав над дівчиною, пригнічуючи, змушуючи відчувати себе нікчемною та жалюгідною, а ще слабкою, надто слабкою, щоб дати відсіч. Його енергетика тиснула і майже розплющувала будь-які спроби внутрішнього опору, сутність дракона прагнула підім'яти під себе і повністю підкорити.

Жахливо, огидно, неприйнятно. Таль ненавиділа ці відчуття, терпіти не могла бути безпорадною і прогинатися під інших, чим більшою чи меншою мірою доводилося займатися вже чотири роки. Але ще ніколи (ніколи!), до самого цього дня, до знайомства з ненависним Реністером, в ній настільки не зріли протест і обурення, які (на жаль) доведеться придушувати в зародку, щоб не накликати на свою голову ще більшу біду, ніж вже накликала.

Оскільки складні ситуації вимагають таких же непростих рішень, мозок Тальяни працював у посиленому режимі, намагаючись вигадати достовірне виправдання. Довелося майстерно брехати.

— О, ви теж звернули на неї увагу? — натхненно вигукнула вона, зобразивши на обличчі захоплення, покликане прикрити зростаючу паніку. — Гарна річ, правда ж? Не знаю, що це, але вона одразу впала мені в очі. Знайшла її сьогодні у дворі замку. Така гарна форма, а матеріал який... Чудово просто!

— Леро Діманж, не намагайтеся вдавати, ніби не уявляєте, що це таке, — бастард примружився.

— О, ви мене зацікавили! — Таль намагалася, щоб її голос справді звучав зацікавлено. — І що це таке? Амулет? Або... О, тільки не кажіть, що це якийсь заборонений артефакт! — Тепер вона додала нотки переляку. — І мене... мене що, покарають за те, що я лише знайшла його на подвір'ї?

— Навіть більш ніж, — чоловік не зводив з дівчини пронизливих очей, у яких часом прослизала його звірина суть. Бр-р-р-р...

— Але ж я нічого не знала! — запричитала вона. — Просто побачила та підібрала.

— Та невже... Той, кому це належить, точно не розкидається подібними речами на всі боки... — тон лускатого був сповнений скепсису.

Ще б пак! Навряд чи проклятий принц схильний розкидатися фрагментами власних обладунків.

— Ах, вибачте! — дбайливо схаменулась Тальяна, якій спала на думку чергова лазівка, щоб виплутатися. — Невже це ваше? Але ж ви... Ви ж не думаєте, що я цю красу вкрала? Так, вона дуже гарна, але я не злодійка, присягаюся!

— Здається, звичайні методи на вас не діють... — констатував дракон і одним лише поглядом дав знак наставницям, які стояли віддалік і не втручалися в розмову, щоб ті залишили приміщення.

«Гей, ні, ви куди? Стійте! Не залишайте мене з ним наодинці!» — благаюче дивилася вслід колегам Тальяна, але ті навіть не думали суперечити безмовному наказу герцога і спритно пішли з кімнати.

Ну, ні, так не робиться! Скільки разів у минулому пані Кнолідж вичитувала Тальяну, скільки разів лаяла, а тепер просто віддала її в лапи стороннього чолов’яги з титулом?! Мовляв, нехай тепер він із нею розбирається, якщо сама за всі ці роки не змогла?! Але даремно вона сподівається, що молодша колега так легко зламається, дуже дарма. Хоча, звичайно, все залежатиме від того, скільки зусиль докладе Реністер для того, щоб зламати непокірну наставницю. А він, зважаючи на все, саме цим зараз і збирається зайнятися. Не звик, коли йому протирічать і сміють не підкорятися.

— Бачу, ви вже зрозуміли, що я не маю наміру жартувати, — дракон ступив до дівчини.

Ох, вона доклала немало зусиль, аби не відсахнутися, не показати, наскільки налякана. Натомість Тальяна лише гордо підняла голову і випростала спину, намагаючись виглядати впевнено і спокійно.

— Які вже тут жарти?! Заради жартів чоловік не ввалюється в кімнату жінки посеред ночі... — невдоволено озвалася вона. — Адже я всього лише не розрахувала інгредієнти і зіпсувала експериментальне зілля. Ну арештуйте мене за це, право слово!

Однак її спроба засоромити герцога успіху не мала.

— Зілля та ваша косорукість до нашої розмови не мають жодного стосунку, — бастард зробив ще один крок і підняв руку, в якій була лусочка. — Зате ця річ — має, і навіть дуже. Я повторю своє запитання: як вона тут опинилася?

— Кажу ж, знайшла, — продовжувала брехати Таль. — Але я на неї не претендую. Якщо це ваше, то забирайте, будь ласка. І більше не втрачайте, — додала вона, не встигнувши прикусити собі язика, про що тут же пожалкувала, бо після цієї заяви на обличчі чоловіка заграли жовна.

— Не втрачайте?! — гаркнув Реністер, змусивши Тальяну здригнутися, після чого підняв вільну руку — і дівчину потягло до нього як магнітом.

Вона не розуміла, що відбувається, ноги самі, хай і неохоче, несли до сердитого співрозмовника, очі якого зараз повністю втратили вигляд, що хоч чимось нагадував людський, і майже горіли золотим полум'ям, змушуючи дивитися в них, дивитися, дивитися...

— Як. Це. Сюди. Потрапило. М? — голос бастарда, що донісся до Таль, звучав віддалено, ніби збоку, а сама вона перебувала в дивному заціпенінні і не могла поворухнутися.

Зараз він впливав на неї драконячою магією, і опиратися цьому було практично неможливо. Нічого не скажеш, чудовий метод допиту. Губи тремтіли і самі собою готові були розкритися й викласти правду-матку, стримувалась дівчина лише неймовірним зусиллям волі, яка слабшала з кожною миттю.

Тальяна й сама не розуміла, чому приховує, що в неї в гостях побував проклятий принц. Але коли спадкоємець престолу побажав, щоб про його візит ніхто не знав, навіть єдинокровний молодший брат, так тому і бути, Таль збереже це в таємниці. Так і взагалі. Скажи вона, що за гість навідався в її спальню посеред ночі, одразу виникло б питання, а чого це Ронан Руанд до неї завітав і чим вони разом займалися.