Глава 12 (5) від 23.07 (1)

Дівчина дивилася, як Ронан зникає у вирві порталу, і не розуміла, чому він прямо зараз не видав її і не покликав варту, навіщо дозволив артефакту приховати справжню сутність та сховав сліди ритуалу. І чому був страшенно злий. Тільки прихід наставниць дозволив цьому гніву не вилитися на голову Таль, та чи надовго ця відстрочка? За ідеєю, до завтрашньої опівночі. Але тоді що ж саме станеться цієї ночі, чого чекати і боятися?

– О, пане герцогу! – цей приглушений вигук пані Лірой змусив Таль облитися холодним потом і подивитися на портал з почуттям небувалого жалю.

Може, варто було чкурнути туди слідом за принцом? Все краще, ніж опинитися зараз перед Реністером. У кращому разі він просто влаштує черговий допит, а в гіршому... Та й пані Кнолідж як мінімум винесе мозок.

– Леро Діманж, будьте такі ласкаві відчинити двері, – пролунав звучний голос бастарда. – Інакше я змушений буду їх виламати. Я маю для цього всі повноваження.

І виламає ж, можна не сумніватися. Тальяна неохоче зробила крок до дверей, але потім швидко оглянула спальню, чи не залишилося якихось слідів минулого дійства. Ні, на горизонті чисто, жодної речі, що нагадувала б про ритуал, принц Ронан все ретельно прибрав. Тільки книга зіллів чіпляє погляд пом'ятими сторінками, лежачи неподалік від котелка з підгорілим варевом, та інші колбочки-скляночки і мішечки-пакетики з інгредієнтами, які могли знадобитися в ході експерименту, знаходяться в деякому безладді, немов тут справді стався маленький вибух.

До того ж артефакту більше немає, він надійно злився з Тальяною, зараз його вже не вчуєш. Тепер Реністер нічого забороненого не відчує, хай хоч усю кімнату обшукає. Не повинен відчути... Так, спокійно, вдих-видих, вдих-видих. Все тепер можна йти відкривати.