Глава 11 (5) від 18.07

Тальяна інстинктивно відсахнулася. Розслабтеся? Не противтеся волі? Якось це двозначно звучить. Їй раптом подумалося про поцілунки. У фентезі книжках, яких вона свого часу начиталася чимало, часто-густо всілякі ритуали закріплювали за допомогою поцілунків. Зрозуміло, це просто був хід автора, щоб стрімко зблизити героїв, але там хоча б кандидати чоловічої статі суцільно красені з кубиками пресу, а тут незрозуміле щось, та ще й прокляте. Думки про прокляття змусили дівчину відійти ще на кілька кроків, хоча тиск артефакту став зовсім нестерпним.

– Не сахайтеся від мене! – прикрикнув принц.

Не сахатися?! Та він себе у дзеркало бачив? Страхолюдина ж! Ця моторошна маска дракона замість обличчя, загорнуте в чорну тканину тіло... Раптом він взагалі заразний і прокляття при дотику передасться і їй?

Таль, звичайно, розуміла, що просто себе накручує, але нічого не могла вдіяти: страх і паніка зробили свою справу й заважали мислити ясно. Якщо так поміркувати, якби принц був заразним, перебував би в ізоляції, а він і на офіційних заходах з'являвся, і брав участь у боях... До речі про бої. Якщо Ронан негайно щось не зробить, то тут справді буде немале таке поле бою та руїни. Тальяна це розуміла, розуміла, але... При наступній спробі спадкоємця наблизитись вона знову на автоматі відсахнулася. Ноги самі несли геть, випереджаючи розум.

– Довіртеся мені, інакше нічого не вийде! – гаркнув дракон.

Довіритись було так складно. З того часу, як Тальяна потрапила до Тіріуса, вона довіряла лише собі самій, так що дозволити комусь взяти під контроль її тіло… Але треба, треба змусити себе, інакше...

Поки вона в нерішучості переводила гарячковий погляд з артефакту, що іскрився, на нічного гостя, дракону, мабуть, набридло з нею сперечатися, і він помахом руки скував Таль чарами, щоб не рипалася.