Глава 11

Так от він який, проклятий перший принц і спадкоємець драконячого трону...

Чому Тальяна не піддала сумніву той факт, що до неї завітав саме кронпринц Ронан Руанд? Та тому, що це не міг бути ніхто інший. Занадто важка аура, занадто владний голос, занадто велика міць, занадто підкорювальна сила... Все в ньому було занадто (не кажучи вже про моторошну маску та інше обмундирування), і від цього захотілося не просто сховатися, а зникнути, просто випаруватися на місці без сліду.

Дракон зробив крок до дівчини, і в неї здригнулися коліна, магія в руках знову небезпечно заклубилася, готуючись виплеснутися через край. Його поява була вироком. Старий артефакт втратив силу, більше ніщо не приховує від спадкоємця найсильнішого роду драконів справжнє походження Тальяни, вона ніби оголена перед ним. Так, зараз він все бачить, все відчуває. Он як ковзає очима, ніби обмацує одним поглядом. Чого від нього чекати, чого сподіватися?

Якщо спочатку Ронан міг би й не зрозуміти, що тут діється і заради чого вона влаштувала у своїй кімнаті такі небезпечні ігри, то вже тепер картина вималювалася для нього в повному обсязі. І артефакт приховування, як на зло, став поблискувати ще сильніше, відгукуючись на емоції Тальяни, які стрімко виходили з-під контролю.

Ні, відставити панікерство! Інакше все навколо точно вибухне і через неї постраждає безліч невинних, яким не пощастило опинитися в цій частині палацу. Брати на душу стільки чужих життів... Ото вже ні, не треба! Ця думка, пробившись крізь хвилі зростаючої паніки, допомогла втримати ниточку, що майже вислизнула, хоча ослаблі пальці вже майже не справлялися зі своїм завданням.

Час працює проти Тальяни. З кожною миттю наближається катастрофа, магічні завихрення загрожують вирватися на волю і розвіятися округою, а артефакт от-от згорить, так і не виконавши своєї функції. Таль відчувала себе кішкою, яку застали на місці злочину (тобто біля холодильника із вкраденою звідти зв’язкою сардельок у зубах), і не знала, що робити. Продовжувати? Не продовжувати? Якби не ритуал, який був у самому розпалі, Таль точно піддалася б спокусі скоріше зникнути з очей лускатого, погляд якого пробирав до кісток, дарма що прибулець перебуває в її ж кімнаті. Але як тут утечеш серед усього цього дійства?!

Щит, ахіллесова п'ята, вже майже нічого не стримував. Якщо він упаде, якщо...

І тут чоловік перехопив у неї управління магічними ниточками та взяв під контроль стихію, яка так і норовила жити своїм життям і розгулятися на повну. Новий потік магії влився у плетіння дівчини, латаючи дірки та наповнюючи силою.

«Ну от і все, Тальяно, прийшла твоя смертна година...»

Зараз принц розвіє магію, знищить все те, що вона створювала тяжкою працею і заради чого так ризикувала. І Таль залишиться ні з чим, без захисту артефакту, приховане стане явним, і тоді кожен дракон у королівстві дізнається, що вона чужинка, що її місце у в'язниці чи навіть на пласі. Та що там якісь інші гіпотетичні дракони! Головне, що цей конкретний знає, і цього достатньо для того, щоб із нею покінчити без жодного галасу та судових розглядів. Просто знищити по-тихому або кинути до в'язниці до з'ясування обставин. Як сюди потрапила? Хто її привів? І навіщо перебуває прямо під носом у королівської родини? Чи не задумала вбити спадкоємця чи якось нашкодити нареченим?

Ці неспокійні думки з’являлися в голові дівчини в міру того, як вона приречено дивилася то на артефакт, що мерехтів і сочився магією, то на прибульця в масці, не знаючи, чого чекати і що робити.

— Продовжуйте! — раптом розпорядився майбутній король.

— Що? — вона не повірила своїм вухам.

— Я сказав вам продовжити ритуал, — з натиском повторив лускатий. — Решту обговоримо після. Робіть те, що збиралися… тільки швидше. Можете перенаправити енергетичні потоки та почати злиття з артефактом, а я триматиму щит. Давайте!

Він це серйозно?

— Але як же...

— Куди безпечніше завершити розпочате, ніж намагатися внести зміни. Подібний артефакт може бути куди більш загрозливим, ніж вам, не надто досвідченій іншосвітянці, могло б здатися, — у його голосі почулося несхвалення навпіл із роздратуванням. — Жвавіше, інакше він переповниться магією і перейде в небезпечну стадію! Чи ви таки надумали розвалити королівський палац та поховати всіх нас?

Яка ще небезпечна стадія? Дядечко ні про що таке не згадував! І Стю Джервіс, кульгавий майстер-артефактор, також.

Тальяна дуже сподівалася, що кронпринц щось наплутав або просто її лякає і в артефакту немає ніякого «подвійного дна», про яке вона не знає. Однак внутрішній голос зрадницьки зазначив, що, цілком можливо, дуже навіть є, адже не дарма це заборонений артефакт, а його творець знаходиться поза законом. Подібні роздуми оптимізму зовсім не додали, проте дівчина намагалася відігнати неприємні передчуття та продовжила ритуал, поки камінь і справді не вибухнув.

Таль зашепотіла заклинання і почала злиття, з кожною миттю відчуваючи, як артефакт все сильніше наповнюється силою і як ця сила поступово починає проникати в неї, струмувати по жилах, пронизувати кожну клітину, вібруючи, змушуючи дрібно тремтіти. Однак незабаром Тальяну почало турбувати почуття розпирання, немов у неї вливали більше, ніж вона могла поглинути, і ці відчуття стрімко зростали. Артефакт, здавалося, нітрохи не втратив сили, навіть почав сяяти ще інтенсивніше, а дівчина була вже сповнена до межі і намагалася збагнути, куди подіти надлишки магії та як це зупинити.