Глава 10 (2) від 08.07

Озиратись було страшно. Щось змушувало дивитися перед собою і вдавати, ніби нічого незвичайного не відбувається. Можливо, це було почуття самозбереження? Якнайшвидше залишивши просторе приміщення, вона ніби вивільнилася з чіпкого павутиння чийогось прихованого впливу і куди спокійніше попрямувала коридором до дівочих апартаментів. Щебет за спиною нагадував ті дні, коли вона сама в компанії дівчат слідувала за пані Лірой, боячись загубитися в палаці і потроху обживаючись на новому місці, яке стало для неї домівкою на чотири роки.

Провівши наречених і попередивши декілька сварок через невдоволення тим, кому яке ліжко дісталося, Таль з почуттям виконаного обов'язку попрямувала до себе. Ось вона, ніч, блаженний час, на який дівчина так чекала з тієї самої миті, коли в районі Зламаної вежі їй зустрівся Реністер. Саме зараз настав час здійснити те, про що думала цілісінький день.

Опинившись у спальні, Таль не просто замкнула двері, а й заблокувала її заклинанням. Так, про всяк випадок, бо справа, яку їй належало зробити, була не лише ризикована, а й дуже небезпечна. Хотілося б вірити, що все вийде вдало, проте занадто багато факторів, що заважають. Від самого початку все мало бути не так. Після лавки кульгавого артефактора Тальяна мала намір відвідати закритий храм, де вже чотири роки поспіль проводила ритуал злиття з артефактом приховування.

Однак королівський бастард її перехопив, перешкодив здійснити магічне дійство, і це загрожує проблемами. Час дії попереднього артефакту закінчиться сьогодні вночі, тому відкладати процедуру ніяк не можна, інакше їй загрожує викриття та… Ні, не думати про погане, не думати! Але знову виходити в місто не можна, тим паче вночі надто небезпечно. Та й герцог, напевно, приставив до неї хвіст. Так що на свій страх і ризик доведеться діяти експромтом, проводити ритуал прямо тут, у власній спальні, і молитися, молитися, щоб Реністер (як представник найсильнішого правлячого роду) не відчув його сили, не вловив специфічних вібрацій.