Глава 9 (3) від 02.07

«Господи, що я взагалі верзу?! Людяним! Це він, здоровезний драконище, у якого навіть очі живуть своїм життям?»

Он, знову стали звіриними і сканують, наче обмацують. Таль вкотре зіщулилася. Проте їй не захотілося негайно залишити його товариство і втекти світ за очі. Щось змушувало залишатися поряд із Ястриджем, якась дивна впевненість, що там, поряд з іншими драконами (з тим самим Реністером) набагато небезпечніше. Та й він зараз на неї не так сердився за надто вільні висловлювання, як дивувався.

– Адекватним, кажете? – підняв брови шатен. – Наскільки розумію, я маю вважати це за комплімент?

– Швидше за констатацію факту, – Тальяна вже тисячу разів пошкодувала, що це сказала. – Хоча цілком можливо, що я помиляюся і щодо вас поспішила з висновками...

– Ні-ні, зовсім не помиляєтеся, – відразу ж запевнив дракон з кривою усмішкою. Здається, до нього повернувся гарний настрій. – Перше враження найправильніше, вірте йому!

Вирішивши, що і без того сказала набагато більше, ніж мала, дівчина промовчала і, скориставшись тим, що мелодія закінчилася, таки вивільнилася з обіймів чоловіка. Цього разу шатен дозволив, але руку не відпустив, а натомість галантно підніс до губ і, кинувши швидкий погляд у бік бастарда, приклався до тильної частини долоні. Так-так-так, це лер Ніколас таким чином герцога дражнить?

Побачивши, як примружився Реністер, Таль переконалася: справді дражнить! Ну от, приїхали. Що вони тут за ігри влаштували? І яка саме роль у цьому відведена їй?

Підвівши Тальяну до стільця, на якому висіла її мантія, Ястридж галантно накинув формений одяг на плечі дівчини і з жалем мовив:

– Дуже шкода ховати під цими казенними шатами вашу чарівну сукню. А от якби ви були дружиною одного з драконів, вам не довелося б приховувати себе за цією невиразною тканиною, ви могли б сяяти...