Глава 9

Чесно кажучи, Тальяні було трохи моторошно від цих раптових проявів драконячої суті барона. Гаразд, гаразд, зовсім не трохи. Перевертні справді лякаючі створіння. Начебто поряд з тобою людина, а потім р-р-раз — і перед твоїми очами постає моторошна звірюга, яка без найменших зусиль може тебе ж і з’їсти.

Тим часом кавалер обійшов Таль, притримуючи за талію, після чого вона обійшла його, і тільки після завершення цієї фігури чоловік відповів, продовжуючи перервану розмову:

— Їх було надто багато. Тих, хто мав сміливе серце та діру в кишені. Тепер залишилося набагато менше.

Фраза повисла у повітрі, принісши із собою відлуння минулої війни. Тальяна не бачила того, що бачили барон, герцог, кронпринц та всі інші, хто воював на благо королівства. Так, якщо хтось і заслуговує бути в палаці і насолоджуватися всіма благами цивілізації — це ті сміливці, які, не шкодуючи себе, стояли до кінця, захищаючи батьківщину. А наречені ще мають нахабство зневажати ветеранів і вважати їх негідними нареченими.

— Впевнена: тим, хто вижив, віддасться сторицею за їхні подвиги, — сказала дівчина, чомусь вважаючи своїм обов'язком хоч якось розвіяти тінь, що з явилася на обличчі співрозмовника. — Король милостивий і справедливий і не може залишити їх без нагороди. Он, для ветеранів навіть відбирають наречених.

— Хотілося б вірити, що так і буде, — чоловік підняв руку, щоб Тальяні було зручніше під неї підпірнути, що вона й поспішила зробити. — Усі ми, хто відстоював кордон та зберігав цілісність держави, майже забули, що таке мирний вечір, коли над головою не гуркотять бойові заклинання і можна дозволити собі трохи розслабитись. Наприклад, як сьогодні. Що вже казати про жіноче тепло і ласку.

— Ну, з приводу ласки — це ви до майбутньої нареченої звертайтеся, — Таль була суворою і навіть злегка відсунулася в обіймах партнера, ніби бажаючи підтвердити, що йому тут нема чого ловити. — Я все ж таки наставниця, а не одна з конкурсанток...

— Хіба? — вдавано здивувався барон і вкотре присунувся. — Здається, ви зовсім забули, що тепер теж конкурсантка, а це означає...

— Конкурсантка, що перебуває в особливому становищі! — виправила його Тальяна. — А це не одне й те саме. Я просто допомагатиму дівчаткам, стану... ем, першопрохідницею, подам приклад, якщо так можна сказати. А в іншому нічого спільного з відбором не маю. Тому що я не збираюся виходити заміж ні за кого з цих зарозумілих лускатих...

— Драконів, — підказав Ястридж. — Ви ще забули додати «хвостатих, крилатих та зубастих (точніше, ікластих)». Я нічого не забув? Ах так, ще й «пазурястих». Та що вже там, нічого не вдієш, ми такі, — не перериваючи танцю, розвів руками він, втім, відразу знову уклавши партнерку в обійми.

Тальяна прикусила язичок. Ну так, її співрозмовник теж дракон. Але, дивна річ, зараз, говорячи про драконів, вона чомусь дистанціювала їх і барона. У спілкуванні він був набагато приємнішим, ніж усі попередні крилаті ящіри, з якими їй довелося бути знайомою, і вищезгаданої зарозумілості в ньому не відчувалося. Можливо, це тому, що лер Ніколас молодший син, а не спадкоємець, якому все приносять на блюдечку із золотою облямівкою. Цікаво, а інші ветерани такі самі?

У герцога, наприклад, хоч він і бастард, гонору через край, з головою вистачило б на двох. У цьому питанні Реністер, напевно, легко засуне за пояс інших найродовітіших аристократичних нащадків, народжених у законному шлюбі. Цікаво, його старший брат, принц Ронан, поводиться так само?

— Вибачте, не сприймайте мій вислів на свій рахунок, — спробувала зам'яти незручність Таль.

— Це чому ж? — здається, він не хотів давати їй таку можливість. — Тепер я починаю розуміти, чому ви досі незаміжня. Але якщо така ваша думка про драконів, то як ви свого часу опинилися в академії і стали учасницею відбору? І що вас змусило після трьох невдалих спроб залишитися в замку та обрати собі роль наставниці?

Дуже вдале питання, відповіді на яке вона дати йому не могла.

— «Чому, питаєте?» — Тальяна навмисне проігнорувала останню частину його фрази і вчепилася за перші слова. — Тому що ви здаєтеся мені іншим. Більш... ем, людяним, якщо так можна сказати... й адекватним.

«Господи, що я взагалі верзу?! Людяним! Це він, здоровезний драконище, у якого навіть очі живуть своїм життям?»

Он, знову стали звіриними і сканують, наче обмацують. Таль вкотре зіщулилася. Проте їй не захотілося негайно залишити його товариство і втекти світ за очі. Щось змушувало залишатися поряд із Ястриджем, якась дивна впевненість, що там, поряд з іншими драконами (з тим самим Реністером) набагато небезпечніше. Та й він зараз на неї не так сердився за надто вільні висловлювання, як дивувався.

— Адекватним, кажете? — підняв брови шатен. — Наскільки розумію, я маю вважати це за комплімент?

— Швидше за констатацію факту, — Тальяна вже тисячу разів пошкодувала, що це сказала. — Хоча цілком можливо, що я помиляюся і щодо вас поспішила з висновками...

— Ні-ні, зовсім не помиляєтеся, — відразу ж запевнив дракон з кривою усмішкою. Здається, до нього повернувся гарний настрій. — Перше враження найправильніше, вірте йому!

Вирішивши, що і без того сказала набагато більше, ніж мала, дівчина промовчала і, скориставшись тим, що мелодія закінчилася, таки вивільнилася з обіймів чоловіка. Цього разу шатен дозволив, але руку не відпустив, а натомість галантно підніс до губ і, кинувши швидкий погляд у бік бастарда, приклався до тильної частини долоні. Так-так-так, це лер Ніколас таким чином герцога дражнить?