– Це дуже правильне питання! – відповів Реністер, і Тальяні захотілося провалитися крізь землю від сорому. – Справа в тому, що лера Діманж дуже рідкісний і цінний кадр, щоб розлучитися з нею так просто. Її здібності вельми і дуже неординарні, і я особисто відрядив пані Тальяну для цієї відповідальної місії як дуже перспективного наставника, який користується моєю найглибшою довірою... і симпатією, – і вказав на Таль, навколо якої запалилося золотисте сяйво (вона ніби опинилася у світлі прожекторів на другосортному шоу), виділяючи з натовпу.
На Тальяні миттєво схрестилася безліч заздрісних, ревнивих і неприязних дівочих поглядів. Здається, зараз усі ці дівчата записали її в суперниці перед майбутньою битвою за серце герцога, і дракон цьому дуже радий. Он як посміхається нишком. Ні, ну чи не сволота, га? Спеціально вирішив налаштувати кандидаток проти неї та ґрунтовно ускладнити життя. Справжній лускатий і хвостатий гад! Обірвати б йому крила та кінцівки повисмикувати, щоб тільки на череві повзати і міг, як його найближчі родички з роздвоєними язиками. До речі так, і язик теж теж підрихтувати іржавими ножицями, щоб менше теліпався.
Тальяна була зла, дуже зла і, звичайно ж, обурена без міри. Страх перед майбутніми випробуваннями, які можуть закінчитися для неї якщо не загибеллю, то звинуваченням у зраді та страті, боровся із праведним обуренням. Он як, значить... Пан розпорядник не просто кидає її на амбразури, а ще й припирає до стіни, відрізаючи шляхи відступу. Але де наша не пропадала! Протрималася вона у цьому світі цілих чотири роки? Протрималася. Відвадила від себе горе-наречених? Відвадила. Значить, і тепер доведеться справлятися, шляху назад все одно нема.
«Ну, Реністере, тримайся! Не я почала цю війну, але закінчу її саме я, станцювавши на твоїй тлінній тушці...»