Глава 5 (2) від 21.06

У дворі замку стояв щебет безлічі екзотичних пташок, які від сьогодні стануть офіційно вважатися драконячими нареченими. Дівчата, здавалося, наповнили собою весь вільний простір, суперничаючи одна з одною пишністю спідниць, хитромудрістю фасонів і буянням фарб парадного вбрання. Ну так, перше враження найважливіше: як покажеш себе перед рештою, так потім до тебе і ставитимуться. Справді, райські пташки, які самі поки що не знають, що незабаром загримлять у пазурі до хижаків, а коли впізнають, рятуватися буде вже пізно: дракони ніколи не випускають «жертв» зі своїх лап.

Відчуваючи до дівчат здорову частку співчуття, Тальяна в той же час не могла не дратуватися через їхню «сліпоту» і навіть певний ступінь цинізму, чому тільки сприяли розмови кандидаток, які вона змушена була вислуховувати, поки разом з наставницею проводжала їх до великої зали, де мав відбутися розподіл та прозвучати привітальна промова розпорядників відбору.

Таль ішла позаду, замикаючи шеренгу обраниць, щоб ніхто не відстав чи не відбився від інших. Перед нею крокувала група дівчат, які жваво обговорювали сам відбір і головну його подію – пошуки нареченої для кронпринца, через що одні виявляли радість, що їм пощастило саме цього року опинитися серед обраних, інші ж навпаки, побоювалися похмурої атмосфери та чуток, які витали над особистістю наступного правителя Лігорії. Тальяна бачила лише потилиці дівчат, тому не могла розібрати, хто з них хто, так що орієнтувалася поки що тільки по сукнях, кольору волосся та зачісках, пригадуючи всі деталі, щоб потім, коли вдасться розглянути обличчя, впізнати, хто це такий не в міру балакучий.

– Та досить вам, дівчатка, – натхненно мовила шатенка в помаранчевому вбранні з жовтими іскорками. – Напевно, він справжній красень, а маска... так, для більшої таємничості. Ну подивіться на короля з королевою та на їхнього молодшого сина, як на підбір... Хіба старший не повинен бути таким самим?

– Так проклятий же, от у масці і ходить, – не розділила її захоплення шатенка в темно-синьому зі сріблом. – Може, його якесь заклинання понівечило чи ще що…

– Еге ж. У нас у школі на одного з учителів випадково потрапило зілля для знищення гризунів, потужне, експериментальне. Він так кричав, що я на все життя запам'ятаю, – навела страху білявка в блакитному. – У нього м'ясо пропалилося до самої кістки і жодні лікувальні чари не спрацювали. Так і ходив потім із покаліченою рукою.

– Які жахіття ти розповідаєш, – здригнулася та, що в синьому. – Я не хочу заміж за потвору. Може, не треба нам його?

– Та здалася вам його зовнішність, – відмахнулася брюнетка в бордовому з чорним мереживом. – Будь-яка з нас може стати наступною королевою, ось про що треба думати!