Глава 5

Тальяна кинулась у хол і на ходу витягла з прихованої кишені мантії, зачарованої на носіння речей будь-якої ваги, магічний блокнот. Це був спеціальний артефакт, який можна було співвіднести з великим смартфоном або невеликим планшетом, де зберігалася вся необхідна інформація щодо відбору. Дорогою переглядаючи списки наречених, щоб освіжити у пам'яті імена та обличчя, дівчина відчула ломоту у скронях та активувала цілющі чари.

Перед очима проносилася безліч напівпрозорих ілюзорних зображень обраниць. Ох, скільки ж тут цих дівчат! Куди більше, ніж у попередні роки, і все через додаткових наречених-ветеранів, які побажали здобути заслужені живі трофеї. І барон Ястридж туди ж! Ну навіщо йому дружина, га? Гуляв би собі неодруженим у своє задоволення... Здивувавшись, що її думки повернулися до лера Ніколаса, Тальяна спробувала відігнати недоречні роздуми і приготувалася до нудного дня.

Таль була наймолодшою ​​з наставниць і найпроблемнішою. Єдиною з них, хто до цього призначення був конкурсанткою. Іншими словами, тою, кого за три роки ніхто не взяв заміж, тоді як інші дівчата були давно і надійно влаштовані в драконячі лапи. Але рано вона свого часу зраділа, даремно думала, що після закінчення відбору зможе зітхнути спокійно і жити по-своєму. Ні, її відправляли на відбір знову і знову, проте на четвертий рік на роль однієї з обраниць уже не взяли (і так уже справ наробила), але, на щастя, не виставили з академії, а запропонували місце наставниці (досвіду вже через край, та й характер якраз вдалий для втихомирення особливо жвавих дівчат, і це був чудовий спосіб продовжувати ховатися від дядечка і під захистом нової посади перечекати час, що відокремлював від повноліття.

Бути нянькою капризних дівчат — приємного мало. Сварки, чвари, підлості, гидоти, навіть скандали... Чого тільки не довелося побачити. Одна річ, коли сама варишся в усьому цьому, і зовсім інша, коли змушена розгрібати наслідки і відповідати за збереження підопічних, щоб жоден лускатий наречений не залишився раптом без нареченої, котра згинула від підступів когось із недоброзичливіць. В іншому ключі побачилася робота вчителів, виникли солідарність та розуміння, наскільки непросто їм доводиться з такими ось, як вона, ученицями.

Єдиною радістю було те, що в ролі наставниці у Тальяни було куди більше прав і свобод, зовсім як у вожатої в дитячому таборі. Її з самого дитинства дратувала несправедливість, коли вожатим можна було те, що не можна їх підопічним, і ось тепер вона сама стала «вожатою» і відчуває себе птахом, що майже вирвався з клітки. Майже, тому що наставниці теж аж ніяк не вільні у своїх вчинках і рішеннях, але до повної волі чекати залишилося зовсім недовго, лише якийсь нещасний рік...

— Леро Тальяно, ну де ви ходите? — поскаржилася пані Лірой, що чекала на неї, піджимаючи тонкі губи. — Обраниці вже прибули, вихід за нами...

У дворі замку стояв щебет безлічі екзотичних пташок, які від сьогодні стануть офіційно вважатися драконячими нареченими. Дівчата, здавалося, наповнили собою весь вільний простір, суперничаючи одна з одною пишністю спідниць, хитромудрістю фасонів і буянням фарб парадного вбрання. Ну так, перше враження найважливіше: як покажеш себе перед рештою, так потім до тебе і ставитимуться. Справді, райські пташки, які самі поки що не знають, що незабаром загримлять у пазурі до хижаків, а коли впізнають, рятуватися буде вже пізно: дракони ніколи не випускають «жертв» зі своїх лап.

Відчуваючи до дівчат здорову частку співчуття, Тальяна в той же час не могла не дратуватися через їхню «сліпоту» і навіть певний ступінь цинізму, чому тільки сприяли розмови кандидаток, які вона змушена була вислуховувати, поки разом з наставницею проводжала їх до великої зали, де мав відбутися розподіл та прозвучати привітальна промова розпорядників відбору.

Таль ішла позаду, замикаючи шеренгу обраниць, щоб ніхто не відстав чи не відбився від інших. Перед нею крокувала група дівчат, які жваво обговорювали сам відбір і головну його подію — пошуки нареченої для кронпринца, через що одні виявляли радість, що їм пощастило саме цього року опинитися серед обраних, інші ж навпаки, побоювалися похмурої атмосфери та чуток, які витали над особистістю наступного правителя Лігорії. Тальяна бачила лише потилиці дівчат, тому не могла розібрати, хто з них хто, так що орієнтувалася поки що тільки по сукнях, кольору волосся та зачісках, пригадуючи всі деталі, щоб потім, коли вдасться розглянути обличчя, впізнати, хто це такий не в міру балакучий.

— Та досить вам, дівчатка, — натхненно мовила шатенка в помаранчевому вбранні з жовтими іскорками. — Напевно, він справжній красень, а маска... так, для більшої таємничості. Ну подивіться на короля з королевою та на їхнього молодшого сина, як на підбір... Хіба старший не повинен бути таким самим?

— Так проклятий же, от у масці і ходить, — не розділила її захоплення шатенка в темно-синьому зі сріблом. — Може, його якесь заклинання понівечило чи ще що…

— Еге ж. У нас у школі на одного з учителів випадково потрапило зілля для знищення гризунів, потужне, експериментальне. Він так кричав, що я на все життя запам'ятаю, — навела страху білявка в блакитному. — У нього м'ясо пропалилося до самої кістки і жодні лікувальні чари не спрацювали. Так і ходив потім із покаліченою рукою.

— Які жахіття ти розповідаєш, — здригнулася та, що в синьому. — Я не хочу заміж за потвору. Може, не треба нам його?

— Та здалася вам його зовнішність, — відмахнулася брюнетка в бордовому з чорним мереживом. — Будь-яка з нас може стати наступною королевою, ось про що треба думати!