Глава 4 (3) від 20.06

Подібне питання поставило Тальяну в глухий кут. Він це серйозно? Та щоб вона побажала пов'язати життя з якоюсь здоровезною крилатою ящіркою, ще й проклятою...

– Цікавлюся із суто діловою метою, – відповіла дівчина суворим тоном. Можливо, трохи суворішим, ніж планувала. – Повинна ж я знати, що являє собою наречений, щоб дібрати йому ідеальну наречену. А діяти навмання...

– Он як...

Тальяна так і не зрозуміла, що означало це його «он як», але вигляду набула найсерйознішого. Нехай не думає, що вона повелася на статус та потенційну можливість стати наступною правителькою цих місць.

– Дійсно, саме так, – кивнула задля додаткового переконання. – Я завжди відповідально ставлюся до своїх обов'язків.

– У такому разі... – на губах чоловіка майнула дивна усмішка, – я буду дуже радий, якщо щодо моєї скромної персони ви поставитеся до них з тим самим завзяттям. Нехай я лише молодший син прикордонних баронів і не маю і дещицю тієї влади, яку мають мої старші брати...

– То ви теж братимете участь у відборі?! Я не бачила вас у списках наречених.

– Тепер буду. Раніше я планував просто допомогти герцогу з організацією і повернутися охороняти наші кордони, але тепер, побачивши, як серйозно налаштовані наставниці і як прагнуть влаштувати долі учасників... Може, й мені щось перепаде, – сказав він. – Заслуговую ж і я на свою дещицю щастя в цьому світі. Хіба ні? – хоч сказано це було бадьорим (можливо, навіть надто бадьорим) тоном, але від слів повіяло ледь вловимою безвихіддю.

Тальяні чомусь стало його шкода. Але в той же час у ній прокинулась повага. Так, він опинився на відборі лише завдяки своїм ратним подвигам, а не по праву народження. Близькість до принца, звичайно, теж зіграла важливу роль, але якби лер Ніколас не стояв із ним пліч-о-пліч, якби не захищав рідну країну ціною життя, не здобув би дружби спадкоємця, не був би довіреною особою і на пару з герцогом не удостоївся б честі взяти участь в організації такого важливого заходу.