Глава 4

— Ви вже сховали ту цінну річ, яку дістали з таким ризиком та наслідками? — голос Ястриджа, що покликав Тальяну, змусив підстрибнути від переляку і несподіванки.

І як він тільки підібрався так непомітно? Та й навіщо чекав її в коридорі? Дівчина занервувала. Ну й що йому відповідати?

— Ем... Т-так, дякую, — все ж таки пролепетала вона.

Ха, ще б пак! Як тільки увійшла до спальні, одразу кинулася до магічної схованки і надійно сховала там небезпечну штуковину, а потім ще й додатковими чарами запечатала, щоб ніхто носа не сунув. Так, справжнім благословенням було те, що Тальяна як наставниця мала власну кімнату, де вона була повноправною господинею і могла ховати що завгодно, робити що завгодно і читати що завгодно. Ніхто не заважав ночами займатися зілляварінням, зачитуватися книгами з магії та практикуватися, відточуючи заклинання... практикуватися стільки, що на ранок був туман у голові, який знімали ті самі власноруч приготовані еліксири.

А от учасниці відбору змушені ділити апартаменти з іншими дівчатами та бути на виду. Таль свого часу щастило на сусідок. Точніше, сусідкам не щастило з нею, бо пощади вони просили вже першого тижня. Ні, ну а нема чого влаштовувати їй підступи і намагатися робити гидоти! Справді: найкращий захист — це ретельно спланований напад, а вже щодо планування Тальяна багатьом могла би дати фору. Загалом, тільки сховавши, нарешті, злощасний артефакт (причину можливих майбутніх неприємностей), вона швидко переодяглася в належне вбрання і накинула мантію наставниці академії, щоб новоприбулі обраниці відразу побачили, хто тут хто, і не прийняли її за одну зі своїх. Нема чого з ними панібратствувати, хоча здружитися з деякими все ж таки корисно. Потрібно буде вибрати найпробивніших, які підімнуть під себе решту, щоб легше керувати всім цим потенційним гаремом.

— Герцог якраз зараз розмовляє з пані Кнолідж, і я, якщо чесно, вам не заздрю, — продовжив далі лер Ніколас.

— Я теж, — буркнула вона.

На губах чоловіка майнула посмішка.

— Ви інтригуєте мене все більше, леро Діманж, — він наблизився ще на крок.

— Н-невже? — вона занервувала сильніше.

— Безперечно. Мені ще більше захотілося дізнатися, що ж ви взяли в лавці кульгавого артефактора. На жаль, цікавість властива не тільки жінкам, — розвів руками він.

— Як ви і сказали, лере Ястридж, хай це буде мій маленький жіночий секрет, — Тальяна зобразила на обличчі усмішку.

— Як скажете, — не наполягав він. — Але я все-таки тішу собі надією, що одного разу ви з доброї волі відкриєте мені цей ваш секрет. Втім, не лише цей... — додав шатен.

І серце дівчини зайшлося з подвоєною силою. На що він натякає? Про щось здогадується? Чи тільки вдає?

Безперечним залишається лише той факт, що Ястридж навмисне їй допоміг. Чи пожалів? Чи вирішив взяти в обіг? Чи ще з якоїсь причини? Якими б не були мотиви цього чоловіка, про них поки що можна тільки здогадуватися, а от користі від його заступництва хоч греблю гати. Принаймні їй не загрожує негайне викриття, а випробування на відборі Тальяна якось переживе, не вперше. Мабуть, переживе. Хотілося б вірити. Чорт забирай, нехай тільки спробує щось піти не так!

У будь-якому випадку, Таль хотіла, дуже хотіла вірити, що лер Ніколас дійсно на її боці і вирішив допомогти по душевній доброті, але боялася ось так відразу довіряти практично незнайомцю. Однак чому б не придивитися до нього ближче? Цей представник лускатих принаймні досить адекватний і, начебто, доброзичливий, не намагається придушувати своїм авторитетом, а мати в друзях високородного дракона (нехай не старшого, а одного з молодших синів сімейства) дуже непоганий козир.

— Співчуваю, леро Діманж, але з рішенням герцога, на жаль, нічого вдіяти не можу, — у лера Ніколаса справді був співчутливий вигляд. — Доведеться вам знову стати однією з учасниць відбору і протестувати всі майбутні випробування на собі. Але ж ви впораєтеся, правда? — він не знущався, а саме підбадьорював. — Осічки не повинно бути: від цього залежить доля спадкоємця, а отже, і всього королівства, — тепер його тон став твердішим.

— Лере Ястридж, а ви... ви ж добре знайомі з його високістю. Що він за людина? — ризикнула запитати Тальяна. — Ем, точніше, дракон, — вчасно виправилася вона.

— А ви з якою метою цікавитесь? — підняв він брову. — Просто звичайна цікавість? Чи сподіваєтеся виявитися тією щасливицею, яка стане його обраницею, якщо вже з волі випадку вам доведеться знову стати однією з наречених?

Подібне питання поставило Тальяну в глухий кут. Він це серйозно? Та щоб вона побажала пов'язати життя з якоюсь здоровезною крилатою ящіркою, ще й проклятою...

— Цікавлюся із суто діловою метою, — відповіла дівчина суворим тоном. Можливо, трохи суворішим, ніж планувала. — Повинна ж я знати, що являє собою наречений, щоб дібрати йому ідеальну наречену. А діяти навмання...

— Он як...

Тальяна так і не зрозуміла, що означало це його «он як», але вигляду набула найсерйознішого. Нехай не думає, що вона повелася на статус та потенційну можливість стати наступною правителькою цих місць.

— Дійсно, саме так, — кивнула задля додаткового переконання. — Я завжди відповідально ставлюся до своїх обов'язків.

— У такому разі... — на губах чоловіка майнула дивна усмішка, — я буду дуже радий, якщо щодо моєї скромної персони ви поставитеся до них з тим самим завзяттям. Нехай я лише молодший син прикордонних баронів і не маю і дещицю тієї влади, яку мають мої старші брати...