Глава 3

Він завжди носить маску... Це єдине, що Тальяні було достовірно відомо про спадкоємця престолу, Ронана Руанда, кронпринца Лігорського. Якщо не брати до уваги те, що він проклятий. Решта вкрита завісою таємниці та загадковості. Хто, як і коли його прокляв? За що ця доля спіткала спадкоємця та надію славного королівства Лігорія? Як він виглядає і що являє собою?

Звістки про його ратні подвиги облетіли всю країну і навіювали страх на народи сусідніх держав. Фартіс дорого поплатився за те, що недооцінив Лігорію і наважився на неї напасти. Принц Ронан, який вирушив захищати кордон, до цього вважався відлюдником і мало контактував з двором, був присутнім лише на наймасштабніших заходах, та й то недовго, щоб піддані не забували, що він взагалі існує. Про нього перешіптувалися, його обговорювали, але саме війна змусила його ім'я лунати майже на кожному розі.

Довгі чотири роки кровопролитних битв завершилися беззастережною перемогою над противником, і тепер на радощах тріумфатору було вирішено вибрати відповідну наречену. Тальяна ще жодного разу не бачила спадкоємця королівського подружжя, вона потрапила в цей світ якраз після того, як той відбув на поле бою, де й пропадав весь цей час... у компанії ненависного їй Реністера, Ястриджа та деяких інших представників славних сімей, які практично завжди посилали «на забій» молодших синів, тоді як старші, найсильніші, спокійнісінько підшукували собі на відборі наречених і продовжували рід.

Але тепер… тепер ветерани війни (по суті, молоді і здорові дракони, яким вдалося не тільки вижити, а й загартуватися в битвах) прибули до столиці і теж претендуватимуть на свою дещицю особистого щастя. Так, цього року поряд зі спадкоємцями найкращих сімей наречених знайдуть і ці зголоднілі за теплом і ласкою воїни. У зв'язку з таким станом речей Таль, звичайно, передбачала деякі складнощі (не всі обраниці захочуть дістатись молодшому синові замість старшого, нехай навіть він відзначився в бою і здобув заслужену славу, та й самих дівчат в академію прибуде значно більше, ніж очікувалося раніше, якщо вже кількість потенційних наречених несподівано збільшилася), проте навіть уявити не могла, що сама стане однією з цих нещасних.

Та що там ветерани, взяти хоча б самого без п'яти хвилин вінценосного Ронана, за якого й вестиметься відчайдушна боротьба між нареченими. Проклятий принц, відлюдник, суворий і жорсткий воїн, та ще й дракон! Увесь комплект, щоб не хотіти за нього заміж. Як взагалі хоч хтось може купитися на його регалії? Ну принц, ну наступний правитель Лігорії, і що з того? Невже цим дівчатам все одно, з ким пов'язувати життя, аби дорватися до влади? На їхньому місці Тальяна взагалі відмовилася б сюди їхати, а якщо буде потрібно, то навіть билася, кусалася і намагалася втекти, нехай артефакт і показав, що вони «обрані».

Та від одного слова «прокляття» віє жахом і могильним страхом. Це раніше вона не була особливо забобонною і всілякі там чорні кішки, що перебігали дорогу, її мало хвилювали. Але тепер, коли магія стала реальністю і одним необережним заклинанням надто легко вбити або покалічити, все набуло зовсім інших фарб.

— Леро Тальяно, що ви знову накоїли? — увірвався в роздуми голос колишньої розпорядниці відбору, яка хоч тимчасово і втратила своє почесне місце, але гонору від цього в неї менше не стало. — Вас життя зовсім нічому не вчить?! — насіла на дівчину пані Кнолідж.

Співрозмовниця вирізнялася сухопарістю і склочністю, це були дві найяскравіші характеристики нахмуреної жінки, що дивилася на Таль із сумішшю обурення та несхвалення. Її світле просторе вбрання, як і зазвичай, не мало жодної зайвої складочки, надаючи манірного і пристойного вигляду.

Тальяна чортихнулася, бо зовсім трохи не дійшла до кімнати. Та сховає вона сьогодні цей проклятий артефакт чи ні?! Чому на її шляху обов'язково хтось вискакує, наче чортик із табакерки?

— Ем, а хіба я зробила щось не так? — Таль вирішила прикинутися шлангом.

— Напевно, якщо герцог терміново викликав мене до свого кабінету і натякнув, що мова піде про вас!

 «Треба ж, яка оперативність!»

— І куди ви, дозвольте спитати, ходили в такому вбранні? — продовжила допит розпорядниця. — Що за сукня? Що це за вигляд? Ви не забули, що не дворова дівка, а наставниця в Академії драконячих обраниць?! Нехай навіть наймолодша та проблемна.

Бісів Реністер! Це через нього вона забула про все на світі, у тому числі і про те, що потрібно знову переодягнутися у відповідне вбрання. Спочатку Тальяна збиралася розвіяти ілюзію зовнішності й змінити вбрання ще перед тим, як заходити в академію (приховавшись для цього за непроникним щитом), але оскільки сьогодні її ввели в замок майже під конвоєм, ні про які перевдягання не йшлося, а зараз вона просто розраховувала якнайшвидше опинитися у власній кімнаті і вже там, сховавши небезпечну річ, змінити і сукню. Але ні, їй знову завадили. Ну що за невдалий день, га?!

— Я... ходила в місто, не хотіла привертати увагу мантією академії, — на ходу вигадала дівчина.

— Подібним виглядом ви привертаєте увагу значно більше. Таких обносків стіни академії ще не бачили! — продовжувала пані Кнолідж.

Ну так, служниці не в парадних вбраннях на ринку розгулюють, що вже тут казати, та й Таль, начаровуючи собі одяг, намагалася зробити його не надто презентабельним, щоб уникнути зайвої уваги у злачних місцях. А то знаходяться й такі, хто не лише гаманець вимагатиме, а й сукню зніме, щоб вигідно продати.

— Що тут за гамір? — до них підійшла настоятелька, пані Лірой, яка була другою людиною після розпорядниці (хоча якщо зважати на присутність герцога, то вже третьою) і відповідала безпосередньо за наречених, а не за весь процес організації відбору.