Глава 2

Тальяна, відчуваючи себе засудженою і майже приреченою, пленталася слідом за герцогом. Узяв би й повірив і відпустив, щоб сама дісталася Академії при палаці (а заодно і сховала з таким ризиком здобутий артефакт, від гріха подалі), але ні, веде, ніби під конвоєм, не даючи й шансу позбутися компромату, що лежить у сумочці. Якщо надумає провести обшук, їй кінець. Може, вдасться його якось відволікти і викинути артефакт? Угу, так він і поведеться. Очевидно, тільки й чекає, щоб у неї здали нерви і вона наробила дурниць.

І треба ж було Реністеру повернутися з війни саме цього року! Ну що йому варто було повоювати ще трохи чи згинути десь під шумок? Гаразд, нехай не згинути, але потрапити в полон або, скажімо, отримати почесне поранення і відлежуватися в лазареті... Рік, якийсь нещасний рік відділяв Таль від тієї світлої миті, коли їй виповниться двадцять один і за законами цього світу вона офіційно стане повнолітньою, а значить, зможе самостійно розпоряджатися сімейною спадщиною та вийде з-під опіки ненависного дядечка.

От уже другий рік вона наставниця в Академії драконячих обраниць, а до цього три роки поспіль і сама була серед потенційних наречених, але зробила все, що було в її силах, щоб не опинитися в числі «обраних» та провалитися на відборі. О-о-о, що Тальяна тільки не вигадувала, відважуючи від себе потенційних наречених... І зілля гидкі в їжу підливала, і шкідливими чарами «випадково» обдаровувала, і...Загалом, зробила все можливе і неможливе для того, щоб стати тим, ким стала зараз: не конкурсанткою, а досвідченою наставницею юних спокусниць, убезпечивши себе від участі бути безкоштовним додатком до впливового драконячого чоловіка.

Ні-і-і, її вабила зовсім інша доля. Досягнувши повноліття, вона зможе взяти під контроль власне життя, тому що на це життя у неї були цілком певні плани: невеликий будиночок у мальовничому куточку королівства, маленька магічна лавка, де буде тихо та затишно, і свій власний вихованець із магічним даром, який стане вірним помічником і скрасить самотність. Це все, що їй потрібно для щастя, тому що чоловіків цього світу (особливо лускатих та хвостатих) Таль і на гарматний постріл не збиралася до себе підпускати!

Не те щоб після повноліття вона буде вважатися непридатною для відбору наречених старою дівою, але так, вік все ж таки має в цій справі важливе значення і чоловіки віддають перевагу більш юним, а не «підстаркуватим» нареченим, навіть якщо ті все ще цнотливі як свіжий бутон троянди. Цнотливі, але аж ніяк не дурні і вже точно не наївні, тому бачать набагато більш юних чарівниць, у яких у голові тільки сукні, бали та компліменти. Тому що справжнє призначення жінки в цьому світі драконячим нареченим стає відомим вже після того, як компліменти змінюються золотою кліткою та існуванням без права вибору. Так, чоловіки-дракони надійно оберігають свої живі «скарби», і від цієї «дбайливої ​​опіки» можна лізти на стіну і рватися на волю. Ні, не треба Тальяні такого щастя!

Навіть будучи просто сторонньою спостерігачкою, дівчина кипіла від обурення і подібного ставлення, що вже казати, якщо її саму спробує прибрати до рук якийсь лускатий... Останній рік в академії, проведений вже в якості наставниці, а не учасниці, був ковтком свіжого повітря, надією на швидкий порятунок.

Але ні, саме зараз, коли укладено довгоочікуване перемир'я з Фартісом, кронпринцу, який весь цей час пропадав на полях битви, було вирішено дібрати потрібну наречену. І все б нічого, проте з такої нагоди цього року на роль розпорядника відбору призначили його молодшого єдинокровного брата, величного бастарда королівської крові герцога Реністера, який спочатку супроводжував спадкоємця престолу під час битв, а тепер стане тим, хто має обрати для нього відповідну майбутню дружину.

Ну який із нього розпорядник, га? Та він жах навіює одним своїм виглядом. Он тупає попереду бравою військовою ходою. Йому місце на полі бою серед таких же грубих вояк, але аж ніяк не в бальному залі серед ніжних дівчат. Варто йому глянути цими своїми жовтими драконячими очима — і наречена знепритомніє, можливо, навіть не вдавано.

І зовсім інша справа його друг. Оце адекватний персонаж, добродушний, та й з гумором. Лер Ястридж ішов позаду, ніби замикав конвой, але від його присутності за спиною чомусь не було такого тяжкого відчуття, як від герцога, що прямував попереду. Енергетика цих двох зовсім різна. Швиденько обернувшись, Тальяна натрапила на веселий погляд шатена. Здається, дракона все, що відбувається, просто бавило. Ну так, це ж не його зараз ведуть на допит і, можливо, таки обшукуватимуть...

Академія драконячих обраниць займала східне крило королівського палацу і була пов'язана з основною будівлею рядом коридорів та відкритою галереєю, яку вихованки часто використовували для прогулянок. Це була закрита територія, куди дозволялося заходити лише обраним. Ну, і самим майбутнім нареченим, зрозуміло, яких сюди направляли після дуже ретельного відбору, щоб тут, у стінах академії, відбір продовжився, але вже на вищому рівні. Ті дівчата, кому пощастило пройти «фейс-контроль», вважали себе щасливицями, які тепер матимуть солодке життя в кишені. Це ж справжній фарт — виявитися придатною для виношування та народження драконячого спадкоємця.

Натомість Тальяна вважала, що до цих «щасливиць» ставляться не краще, ніж до племінних кобилиць, від яких господареві потрібно лише якісне потомство, тому всі ці три роки, проведені тут в якості нареченої, її не тішили, а лише обтяжували. Зате зараз, переступаючи поріг нехай і розкішної, але довгий час ненависної будівлі, Таль почувалася куди краще (ніби прийшла до школи вже після випускного, коли позаду контрольні та іспити), адже тепер їй не загрожувала доля тимчасової постільної іграшки. На даний момент вона в безпеці, тому що наставниці не підлягають добору, вони є кастою недоторканних.