Глава 1 (2)

– Ті, хто хочуть «по-доброму», поводяться по-іншому, – парирувала Таль, насторожившись від загрози в голосі співрозмовника, і приготувалася використати проти нього магію, якщо надумає атакувати або спробує нашкодити.

Магія... Ще якихось чотири роки тому Тальяна жила в іншому (з дитинства рідному) світі і знати не знала жодного заклинання. Для неї магія та дракони були лише атрибутами фентезі-книжок. Все змінилося, коли їй виповнилося шістнадцять і вона невідомо як майже розгромила тітчину квартиру, лише необережно змахнувши рукою. На щастя, найдорожчої тітоньки, єдиної родички, яка виховувала сирітку, вдома в цю мить не було, тому й не постраждала.

Дивний енергетичний потік, що вирвався в той фатальний момент із долоні, був надто схожий на магію, якою її зображають у фільмах. Вперше з Таль сталося щось подібне. Вона розгублено дивилася на сліди руйнувань, а потім з жахом опустила очі на власну руку. Що вона щойно зробила? Як таке можливо?

«Перше повноліття». Так назвав цю знаменну подію незнайомий чоловік, який заявився прямо в квартиру до розгубленої Таль через сяюче коло, що матеріалізувалося в повітрі, і без зайвих пояснень поцупив дівчину з собою із майже зруйнованого житла. Хоча пояснення їй таки дали, але значно пізніше. Причому такі пояснення, які відразу і в голову не вкладеш.

– Якби я хотів погано, – сказав аристократ, – то зробив би ось так...

Таль і оком моргнути не встигла, як її скували невидимі і майже невагомі магічні пута, які, проте, не так просто було розірвати. Лише з третьої спроби дівчині, яка не хотіла привертати уваги, а тому не використала магію найвищого ладу, вдалося звільнитися. Втім, співрозмовник зовсім не збирався й надалі її утримувати, просто продемонстрував силу... і те, що на нього варто зважати. Диявол його роздери!

– Хочете сказати, що мені треба бути вдячною за вашу стриманість? –  процідила Тальяна, яка судомно вигадувала шляхи відступу.

– Я хочу лише того, що вже озвучив, – стояв на своєму зухвалий суб'єкт. – Спершу подивитись на твоє обличчя без ілюзії...

Угу, розбігся! Якщо її застануть у цьому районі, проблем не уникнути, і це ще м'яко сказано. А якщо хтось дізнається, що саме вона тут робила і до кого навідувалася... Як же втекти від цього приставучого типа?

– Вимушена відмовити у цьому проханні, – твердо відповіла вона. – Мій чоловік занадто ревнивий, та й я не шукаю стосунків на стороні. Знайдіть собі вільну дівчину і розважайтеся собі на радість.

Слова про чоловіка були чистою водою фарсом, щоб надати собі ваги заміжньої жінки та зіграти на авторитеті чоловіка.

– Гарна спроба, але я не відчуваю від тебе аури шлюбних клятв, – в посмішці чоловіка чулося знущання.

Не відчуває він! І справді сильний, поганець. Середньостатистичний маг такі тонкощі вловити не здатний, а цей...

– Значить, у вас просто недостатній рівень магії, – спробувала викрутитися Таль. – У ваших же інтересах не зустрічатися з моїм чоловіком, а він дуже скоро почне турбуватися, чому мене так довго немає…

– Тальяно Діманж, – вдарило по нервах власне ім'я, вимовлене причепою, змусивши серце захолонути, – не варто більше лукавити, пожартували – і досить. Я чудово знаю, хто ви, навіть якщо зробили жалюгідну спробу прикритися чарами. Як і ви, напевно, повинні знати, хто я.

Чоловік відкинув капюшон, демонструючи не тільки обличчя (справді знайоме обличчя!), але й довге синювато-чорне волосся. Його жовті очі з вертикальними зіницями, що видавали приналежність до вищих кіл драконячого народу, примружилися.

– Герцогу Реністер... – у дівчини перехопило дух.

– Саме так, – задоволено підтвердив він. – Хоча це наша перша очна зустріч, гадаю, ви не захочете, щоб вона стала останньою у вашому житті. І? Що ж благородна лера забула в такому місці... і в такому вигляді?

«Попалася!»