Глава 1

— Гей, крихітко, не бажаєш провести зі мною сьогоднішню ніч? — нахабний суб'єкт великого зросту та небідного (якщо судити з одягу) походження спробував грайливо шльопнути Тальяну по м'якому місцю…

Втім, чоловік миттю відсмикнув руку, вколовшись об захисний бар'єр дівчини, а потім контратакував: не дозволив відкинути себе чарами і встояв на ногах, але водночас не завдав Таль шкоди. Схвальна майстерність.

— Шановний, ви помилились адресою. Тож чи не піти б вам… своєю дорогою?! — Тальяна намагалася говорити спокійно, хоча розв'язний тип явно не заслуговував на ввічливе ставлення. — До того ж залицяння до незнайомих дівчат вам зовсім не личить.

Дівчина не бачила обличчя співрозмовника, на чоловікові був чорний плащ із глибоким капюшоном, через що суб'єкт здавався небезпечнішим, ніж, можливо, був насправді. Лише статна постать, військова виправка і голос, який був соковитим, низьким і молодим (а ще неясно знайомим), дозволяли намалювати хоча б приблизний портрет випадкового знайомця. Безумовно не пустий гуляка, рівень магії дуже високий, контроль сил чудовий. І якщо він ховається, то має на те причини, і тим обережніше треба з ним поводитися.

Таль уже тисячу разів пошкодувала, що вибралася в місто у сукні служниці, але це був найкращий вихід у її становищі. Тим паче вона теж прикрилася плащем із капюшоном і йшла опустивши голову. Чого тільки причепився цей чолов’яга? Як роздивився? Чи йому взагалі все одно, з ким шашні крутити, аби форми привабливі?

У район Зламаної вежі, куди завела Тальяну необхідність, пристойний народ рідко заглядає, так що її звичайний одяг вибивався б із загальної маси. Тут були розташовані нічліжки найнижчого штибу, гральні будинки, притони, квартал червоних ліхтарів... і лавка із забороненими магічними артефактами, за одним з яких вона й завітала.

Зате аристократичного вигляду індивід, зважаючи на все, прийшов сюди розважитися і знайти подругу на ніч. Хоча міг би обрати кращу місцинку, той же Садовий квартал, де зазвичай гуляла на дозвіллі знать.

— Бажаю вам приємного вечора в хорошій компанії, а мені вже час, — миролюбно кинула Тальяна, збираючись обійти причепу і сховатися в хитромудрих провулках цього гиблого району, проте чоловік не залишив і шансу безперешкодно піти. Потік його магії несподіваним чином зірвав з неї капюшон, обдавши щіки теплим потоком повітря.

— Як я й гадав, гарнюня, — виніс вердикт незнайомець.

Звичайно гарнюня! Тальяна хоч і наклала на себе чари, що змінюють зовнішність, але подбала про те, щоб залишатися симпатичною навіть під чужою маскою. І лише ж перестрахувалася, боялася бути впізнаною. Як виявилося, звичайна передбачливість стала в нагоді.

— Надивилися? — процідила вона. — А тепер дайте пройти!

— На твою ілюзію? — проникливо зауважив чоловік. — Так, надивився. Тепер хочу подивитись, що ховається під нею.

Ну що за неприємний тип?!

— Шкода, але для ваших очей це не призначено! — відрізала вона.

— Он як? — невдоволено протягнув він. — Упираємося? Ціну собі набиваємо? А я ж хотів по-доброму…

— Ті, хто хочуть «по-доброму», поводяться по-іншому, — парирувала Таль, насторожившись від загрози в голосі співрозмовника, і приготувалася використати проти нього магію, якщо надумає атакувати або спробує нашкодити.

Магія... Ще якихось чотири роки тому Тальяна жила в іншому (з дитинства рідному) світі і знати не знала жодного заклинання. Для неї магія та дракони були лише атрибутами фентезі-книжок. Все змінилося, коли їй виповнилося шістнадцять і вона невідомо як майже розгромила тітчину квартиру, лише необережно змахнувши рукою. На щастя, найдорожчої тітоньки, єдиної родички, яка виховувала сирітку, вдома в цю мить не було, тому й не постраждала.

Дивний енергетичний потік, що вирвався в той фатальний момент із долоні, був надто схожий на магію, якою її зображають у фільмах. Вперше з Таль сталося щось подібне. Вона розгублено дивилася на сліди руйнувань, а потім з жахом опустила очі на власну руку. Що вона щойно зробила? Як таке можливо?

«Перше повноліття». Так назвав цю знаменну подію незнайомий чоловік, який заявився прямо в квартиру до розгубленої Таль через сяюче коло, що матеріалізувалося в повітрі, і без зайвих пояснень поцупив дівчину з собою із майже зруйнованого житла. Хоча пояснення їй таки дали, але значно пізніше. Причому такі пояснення, які відразу і в голову не вкладеш.

— Якби я хотів погано, — сказав аристократ, — то зробив би ось так...

Таль і оком моргнути не встигла, як її скували невидимі і майже невагомі магічні пута, які, проте, не так просто було розірвати. Лише з третьої спроби дівчині, яка не хотіла привертати уваги, а тому не використала магію найвищого ладу, вдалося звільнитися. Втім, співрозмовник зовсім не збирався й надалі її утримувати, просто продемонстрував силу... і те, що на нього варто зважати. Диявол його роздери!

— Хочете сказати, що мені треба бути вдячною за вашу стриманість? — процідила Тальяна, яка судомно вигадувала шляхи відступу.

— Я хочу лише того, що вже озвучив, — стояв на своєму зухвалий суб'єкт. — Спершу подивитись на твоє обличчя без ілюзії...

Угу, розбігся! Якщо її застануть у цьому районі, проблем не уникнути, і це ще м'яко сказано. А якщо хтось дізнається, що саме вона тут робила і до кого навідувалася... Як же втекти від цього приставучого типа?