Глава 6

Руся

— Ти розповів їй про Ольгу? — стискаючи кулаки до хрускоту, Данило полоснув друга гострими лезами своїх попелястих очей.

— За кого ти мене маєш? — З психами пирхає Тимур. — Вона сама.

— Ясно, — киває, граючи жовнами. Стоїть поряд, але на мене демонстративно не дивиться. Відчуває на собі мій погляд, адже я вдивляюся в кожну його емоцію, намагаючись зрозуміти, але Дан навмисне не звертає уваги. Хоч би щось відповів особисто мені.

— Бажаю приємного вечора, — цідить крізь зуби, різко розвертається і... йде. Крокує твердо, гордо, впевнено. І не обертається. А я дивлюся на його спину, поки можу бачити.

— Не знаю, що ти там йому прошепотіла, але ти його сильно зачепила.

— Щось для сильно зачепленого він виглядав надто спокійним.

— Просто ти його погано знаєш. Повір мені, Дан розлютився не на жарт. Між вами така хімія, навіть мене струмом шибнуло, — хмикає Тимур. — І уроки поцілунків тобі більше не потрібні. А може, передумаєш?

І як це я примудрилася зачепити двох красенів за один день? То нікого, то зразу дві вбивчі харизми, очей не відірвати, думок не розплутати.

— Я ж сказала, що замість поцілунків будеш винен мені кілька танців на завтрашній вечірці. Може, це й тобі піде на користь, привернеш увагу своєї Соні, — накидаю сумочку на плече.

— А ти продовжиш дражнити Данила? — Усміхається Тимур, дістає портмоне і виймає кілька новеньких крупних купюр. — За малюнок, як домовлялися. Русю, якщо ще не пізно, краще забудь про нього. По-дружньому раджу.

— Як так, адже він ніби твій друг?

— Тому й раджу. Бо добре його знаю, — перестає посміхатися, пильно дивлячись мені в очі. — Не дай йому розбити своє серце. Ти мила, смішна, не зіпсована. Навіщо тобі ці страждання? Краще знайди собі гарного тямущого хлопця. Не такого, як я чи Дан. Як тільки дівчина починає до нього прив'язуватися, він усе обрубує. Цей птах воліє літати на самоті і дуже високо.

— Дякую за попередження. Напевно, Данило думає так само, тому не підпускає тебе до своєї сестри. Підкинеш додому?

Попрощавшись зі Скіфом, повільно піднімаюся сходами, не перестаючи думати про Данила. Його зачепило те, що я знаю чи в нього досі є почуття до Ольги? Може, він хоче, щоб вона ревнувала чи як розуміти його знаки уваги до мене? Чому його у моєму житті стало так багато?

Пославшись на втому, відмовляюся від вечірнього чаювання та зачиняюся у своїй кімнаті. Чомусь не хочеться бачити тітку і слухати торохтіння Альки з приводу дня народження сестри Данила. На мою думку, з боку тітки надто жорстоко дозволяти своїй дочці перебувати в ілюзії. Чим більше про це думаю – тим більше шкода Аліну. Колись реальність розіб'є її рожеві окуляри склом усередину.

Включаю фільм на планшеті. Рідко дивлюся мелодрами, а сьогодні ось захотілося поспівчувати закоханим і в кінці пустити щасливу сльозу. Але не помітила, як заснула, так і не порадувалася за героїв.

…Мене розбудив телефонний дзвінок. Довелося кілька хвилин нишпорити в темряві, поки його знайшла. По останнім цифрам впізнаю номер Данила. Адже не дарма я стільки витріщалася на ту закладку. Друга година ночі? Він там зовсім здурів? Перше бажання – скинути та вимкнути телефон. Але потім, повагавшись кілька секунд, все-таки знімаю слухавку.

— Алло. Ти на годинник давно дивився? — бурмочу здивовано-невдоволеним голосом.

— Виходь! — Командує він.

— Що? — Схоплююся з ліжка, відсуваю штору і виглядаю на вулицю. З мого вікна добре видно майданчик біля під'їзду. І там справді стоїть його машина. Охрініти!

— А до завтра це не зачекає? — хвилюючись, міцніше стискаю телефон. Він приїхав серед ночі, щоб поговорити про що?

— Русь, тільки давай без цього! — Тон жорсткий, наполегливий. — Завтра вже настало. Давай прямо зараз закінчимо цю дорослу розмову, яку ти розпочала!

— За п'ять хвилин спущусь, — отже, він готовий поговорити про те, що його пов'язує з моєю тіткою. Довго ж він із думками збирався.

Натягую джинси та футболку, намагаючись не шуміти. Не вистачало мені ще відповідати на запитання Ольги, куди це я зібралася. Сунув телефон у задню кишеню, крадусь навшпиньки. Відчиняю замок, притримуючи двері, беру кроси, щоб взутися вже на сходовому майданчику і тихенько захлопую. …От дідько! Це все через нього і тому, що я сонна. Мої ключі залишились усередині. Ну і як я тепер потраплю назад?

Чортихаючись собі під ніс, збігаю вниз. Данило вийшов з машини, сперся на край капота і гіпнотизує двері під'їзду, тому наші погляди відразу зустрічаються. Насуплений. Мабуть, розмова буде не надто веселою. Сама напросилася, хоч не дуже сподівалася на його одкровення.

— Сідай! — відчиняє передні дверцята.

— Куди ми поїдемо? — Але моє питання залишається без відповіді. Тільки суворо зведені на переніссі брови. Серце то пропускає удар, то біжить підстрибом. Мені навіть самій собі важко пояснити мої відчуття, але я йому довіряю. Навряд чи він спробує позбутися небажаного свідка. Тому слухняно сідаю. Пристібаюся, бо чую його незадоволене сопіння, нервово ковтаю і чекаю, коли ж він заговорить. Але Данило виїжджає на дорогу і, розтинаючи ніч, кудись жене, зберігаючи мовчання.

— Значить, ти сунула свій симпатичний ніс не в свою справу? — я так чекала першої фрази, але він все одно заговорює несподівано.

— Чому не мою? Вона моя рідна людина, моя сім'я. А ти… зі своєю дивною грою у «зачаруй бунтарку», зі своїми… поцілунками…

— І все-таки, я не повинен був вивертати перед тобою душу. Ольга теж має право нікому про це не розповідати. Чому ти вирішила, що я маю перед тобою звітувати про моє минуле?

— Данило, куди ми їдемо? — мені стає трохи лячно, у нього такий підозрілий настрій. Здається, він на взводі.

— Нікуди конкретно. Люблю кататися нічним містом і думати. У нас справді був зв'язок із твоєю тіткою. І це не злочин, Руслано. Я не хочу, щоб ти думала про неї погано, Ольга добра людина, просто вона дуже нещасна. Краще думай погано про мене, якщо вже тобі так кортить когось звинуватити. Та історія в минулому вона почалася спонтанно і закінчилася теж досить різко. Так, зараз ми змушені бачитися, бо так вже склалося, що вони з моєю матір'ю найкращі подруги. І я не згадую ті стосунки з глибокою ніжністю, мені не варто було перейматися співчуттям і робити помилку. Це я зараз розумію. А тоді мені стало її дико шкода, коли вона розплакалася на моїх грудях. Щоб ти розуміла, я не виправдовуюсь перед тобою, просто стисло розповідаю. Спалах таких емоцій дуже складно контролювати. Її могли зупинити подружні стосунки, мене ж не зупиняло нічого. Поки Ольга не перейшла межу.