Глава 4

Я обрала останню пару, темно-сині. Залишилася просто в них. Данило сплатив зі своєї картки. Розуму незбагненно! Виявляється, нав'язане добро справді бісить. Мене принаймні точно. Те, як він дивиться, його слова… Я весь такий прекрасний, але для тебе недосяжний, просто ти потрапила під благодійну акцію. Цікаво, чи його хвилюють чиїсь почуття окрім власних?

Вихоплюю чек із його руки. Ці гроші я йому віддам. Старі босоніжки викидаю в урну біля салону і не озираючись, бадьоро тупаю в нових кросівках до його машини.

І цього разу я сіла на переднє сидіння. На що одразу ж відреагував вираз його обличчя. Самовдоволена усмішка на гарних вустах та вигнута брова у формі «невже?».

— А ти…

— Ні! – гаркаю у відповідь.

- Пф, навіть сказати мені не дала. Хочеться засунути тебе під холодний душ.

— Мало що вам там хочеться, Данило Владиславовичу. Ми взагалі збираємось сьогодні повертатися в універ чи ні?

— А ти, коли колючками покриваєшся тобі боляче чи приємно? — Ідеальні губи знов розтягуються в посмішці. Стріляє на мене поглядом і дивиться на дорогу.

— Приємно, — відповідаю спокійно і знову ламаю його шаблони, він, напевно, припускав, що я фиркатиму або закочуватиму очі. — Тобі ж приємно щипатися словами. …Не уявляю тебе у нормальному стані. Мені здається те, що я бачу, це не справжній Данило, це ошатна маска.

— Ого, сердита мала почала глибоко копати. …Якого хріна?! — вигукує так несподівано, що я підстрибую на місці, вчепившись за ремінь безпеки… Данило помітив когось біля кафе і це його неабияк здивувало. Він різко припарковується, вискакує з машини і з вигуком: «щоб мені провалитися!» — підходить до двох хлопців, які, у свою чергу, починають з ним обійматися, плескати його по плечах і радісно іржати. Напевно, друзі чи однокласники, з якими давно не бачився. Я такими темпами точно в університет сьогодні не потраплю. Посигналити йому чи вистрибнути з машини і вирушити своїм ходом?

Тим часом один з хлопців відкланявся та поїхав, а з другим, чорнявим і симпатичним, вони підійшли ближче. Вікно в машині відчинене, і я прислухаюся до їхньої розмови. Таке враження, що Данило миттєво забув про моє існування, бо не шепочеться і нікуди не поспішає.

У хлопця, з яким він розмовляє, дуже цікава зовнішність. Не втримавшись, дістаю блокнот і, поглядаючи в його бік, малюю шарж. Мені подобається його густа хвиляста шевелюра, римський ніс, ямка на підборідді. Вони з Данилом, як небо та земля, хоча обидва дуже привабливі. Правда Данило трохи вищий, у спокусника русяве волосся, незрівняні сірі очі, ідеальні пропорції тіла і рис обличчя, хоч статуї древніх богів з нього ліпи. А його друг темноволосий, очі темно-карі, фігура теж підкачана, он як футболка біцепси обтягнула, але риси обличчя не чарівного скандинава, як у Данила, а хижого варвара.

— Ти навіть не натякнув, що теж збираєшся повертатись. Я був упевнений, що ти навіки осів у Канаді, — каже йому Данило. — Мені було спокійно, що саме ти доглядаєш наш спільний бізнес. І тут такий сюрприз!

— Як я міг пропустити день народження твоєї сестри? Я все ще не втрачаю надії, що Соня змінить гнів на милість, а ти дозволиш підкотити до красуні сестри, — трохи хрипко відповідає чорнявий.

— Скіфе, і не мрій. Моя витончена красуня сестра не для такого хулігана, як ти. Адже я бажаю їй щастя, а не вирваних з коренем нервів, сліз та спалених мостів.

— Ой, хто б казав. А сам чим зайнятий, продовжуєш псувати дівчат і зводити з розуму жінок, позбавляючи їх надії заарканити страшенно сексуального самця? Всі ми розважаємось, Дане. Живемо на повну, і я можу багато чого дати твоїй сестрі.

— Вона у нас теж дівчина не бідна, — хмикає Владиславович.

— До чого тут гроші, брате? Я приголомшливий коханець! — Сміється новий герой моїх шаржів. Поки слухала майже домалювала.

— Хто це у тебе в машині? — нарешті, Скіф помітив мене.

— Племінниця Ольги, — трохи тихіше відповідає Данило, теж зиркнувши в мій бік.

— Ти не перестаєш мене вражати. Адже ви порвали і все забули, залишилися друзями і вся ця лабуда. Вирішив і племінницю під себе покласти?

— Яка ж ти вульгарна скотиняка, Скіфе, — Данило розслаблений, вони просто жартують, обговорюють новини і базікають про життя. — Тут нічого такого. Вона просто бутон кактусу. Сирота, яку Ольга дуже любить. Вона ще маленька, — посміхається, а я трохи олівець не зламала від злості. — Студентка. Познайомився на прийомі, який влаштували мої батьки.

— Ну, пішли і я познайомлюсь, бо якось нечемно. Залишив малу в машині. Вона така слухняна? Сидить і чекає.

— Ні, вона швидше скажена, — озивається Данило.

Я закінчую шарж, не вірю, що Данилу заманеться знайомити мене з його другом, швидше за все відмахнеться і змінить тему. Накладаю останні штрихи, вже не дивлячись на них, і тут мені прямо над вухом вимовляють хриплуватим сексуальним голосом:

— Привіт.

Скидаю голову, а він, навпаки, дивиться на малюнок у блокноті.

— Супер! Це я? Дай подивитися! — Вихоплює, я навіть пікнути не встигла. — Прикольно! Схожий. Дане, глянь! — сує другові вже знайомий Данилу блокнот і одночасно відчиняє дверцята. Переводить на мене погляд своїх небезпечних темних очей і простягає руку. – Прошу, виходь. Дай оцінити талант на весь зріст. Мені сподобалася карикатура. До речі, Тимур. Друзі звуть мене Скіф. Але, це довга історія чому так.

Смоляна брова сіпається в очікуванні. Погляд оцінює, десь у глибині цієї темної безодні стрибають бісики. Коли Тимур узяв мене за руку, щоб допомогти вийти з машини, Данило чомусь напружився. Помітно занервував.

— Руслана, — представляюсь у відповідь. — Рада, що оцінив… малюнок.

— І не тільки малюнок, — усміхається Тимур, але від цієї усмішки в мене по спині біжать підковані мурашки, цокають по кожному нерву.

— Вибач за прямоту, — з цілком щирим виглядом, Тимур притискає руку до своїх грудей. — Руслано, у мене до тебе є приваблива пропозиція. Я хочу такий самий шарж, але тільки на великому форматі. Хочу собі таку картину на стіну. Привід, щоб посміхнутися, дивлячись на себе. Заплачу скільки скажеш.