Глава 3

— Це не доставка води, — повертаюся за стіл, але їсти перехотілося. Серце намагається підстрибнути якомога вище, долоні спітніли. — Це забігали з універу дещо мені віддати.

— У тебе, що з'явилися друзі? — пирхає Алька, дивлячись із заздрістю, як я встромляю зуби в хрумку скоринку білого батону.

— Ага, завівся один... розумник. Хочеш познайомлю? — піднімаю на неї усміхнені очі.

— Здалися мені твої ботани, — смикає плічком. Ну-ну. Сама не знаєш, від кого відмовляєшся.

— Ви тут доїдайте, мийте посуд, а я до тренажерки. Поганяю себе. Аліно, треба зайти до бабусі та віддати їй ліки. Пакет на столику у вітальні. — Тітка виринула зі своєї задуми. Хотіла б я, щоб у мої сорок два у мене були такі ж пружні та підтягнуті сідниці. Але мордувати себе в тренажерній залі я не зможу, надто для цього лінива. Тому спокусливі форми пропливуть повз мене.

— Мам, я до баби Тані не піду! Вона мене бісить! — обурено обернулася Алька, намагаючись упіймати погляд матері.

— Аль, ну ти ж знаєш які у мене стосунки з бабусею. Мені там краще не з'являтися. Тато перед відрядженням не встиг до неї заскочити, тому він просив, щоби це зробила ти. Доню, не вередуй. Це багато часу не займе навіть пішки. Все, до вечора!

— Капець, — Алька трагічно закотила очі. — Знов мене ця відьма наврочить.

Я чула, що у Ольги жахливі стосунки зі свекрухою, але у причини не вникала. Нібито та заборонила їй переступати поріг її квартири, тож сюди баба Таня теж не носа не показує. Минулого місяця, коли дядько Сергій був у від'їзді, тітка слізно просила нас з Алькою зганяти до мегери і почекати, поки приїде аварійка. У результаті —Алька втішала бабусю, якій затопило хату, а я витирала підлогу. Грізна бабця навіть мені не подякувала і жодного разу зі мною не заговорила.

— Давай я збігаю. Все одно хотіла прогулятись.

Алька стрепенулась, окинувши мене пожвавленим поглядом:

— Ти це серйозно? Було б чудово. …А чого це ти раптом стала такою доброю?

— Це очевидно. Тому що ти миєш посуд.

— Що? Ні! В мене свіжий манікюр!

— Нічого не знаю, ледацюго! – кричу з вітальні, підхоплюючи пакет із ліками. — Я тобі не наймичка!

Спускаюся тими самими сходами, якими недавно збігав Данило і знову чіпляюся думками за цю загадку. Нехай мене собаки покусають, але тітку та Данила щось пов'язує. Щось особисте, якщо вже вони такі близькі. Боже ... Ні, ні, ні, я хочу помилятися! Вона просто любить його як сина своєї кращої подруги, цінує та прислухається до думки цього спокусливого розумника.

— О, відправили сирітку! — Відчиняє мені двері буркотлива баба Таня. — Алінка вирішила, що вона надірветься? Заходь, заразом допоможеш мені поставити пиріг.

У квартирі стоїть стійкий запах валідолу, а на кухонному столі лежить гірка зрізаних шкурок із рум'яних яблук. Підхоплюю одну і закидаю до рота.

— Можеш усе з'їсти, щоб добро не пропадало. Я дивлюся, ти на свою тітку зовсім не схожа. Це добре. У сім'ї зазвичай лише одна паршива вівця трапляється. Не знаю, навіщо мій Сергій її пробачив.

— Любить її, напевно, — ляпаю навмання. Адже я не в курсі в чому справа.

— Не верзи дурниць, — бабуся зміряла мене пильним поглядом, ніби намагаючись переконатися, що між мною та її ненависною невісткою все-таки нема нічого спільного. — Зради пробачати не можна! Зарубай собі це на носі на майбутнє, дівчинко! Вона хотіла розвалити сім'ю, а він її прийняв назад, ніби нічого й не сталося! Я виховала його тюхтієм!

Мабуть, через нудьгу буркотуха налаштована пліткувати, то чому б не запитати, що я втрачаю.

— І як давно це було?

— Три роки тому. З того часу я з нею не розмовляю. Ольга сказала моєму синові, що вона з ним нещасна, що ніколи не любила! Тоді твоя тітка зовсім здуріла, якогось коханця собі завела, бігала до нього потай. Хотіла на розлучення подати. А потім раптом як відрізало. Повернулась, підібгавши хвіст. Не здумай брати з неї приклад. Думати треба перед тим, як виходити заміж, а якщо вже вийшла – терпи, очі бачили, що купували. Алька такою ж вертихвісткою росте! Вся в матір вдалася!

У мене від цієї бабки волосся на голові ворушиться. Співчуваю Ользі всім серцем. Така свекруха живцем зжерти готова. Але ж у житті всяке буває. «Життя складне, рівних доріг немає», казав мій батько. Раптом Ольга справді нещасна із Сергієм. Адже на люблячу пару вони зовсім не схожі. Жодного разу не бачила, доки я в них живу, щоб він її цілував.

 І знову постає питання, ким доводиться моїй тітці Данило? Якого біса мене це взагалі колише?! Так, Руська, все, припиняй морочити собі голову! Красунчики та любовні трагедії зі скелетами у шафі – це не наш профіль.

Запихаю лист у духовку, встановлюю температуру, акуратно вішаю кухонний рушник і збираюся змитися.

— Дякую тобі, яка ти швидка. Візьми собі у вазі цукерку. Візьми-візьми, бабуся не завжди буває такою доброю.

Я ще півдороги головою хитала, згадуючи токсичну бабусю.

Закладка муляє мені очі. Я її вже зігнула навпіл і сховала подалі, щоб не поглядати на ці цифри. Він що правда думає, що я зателефоную чи напишу йому? Занадто самовпевнено з його боку. Вирішив, що, якщо в мене червоніють щоки і я розчепірюю колючки, отже розум через нього втрачаю? Може… трохи вразив своїми очиськами. Не більше. Ти глянь на нього, звик, що всі дівчата заглядаються.

Але порвати та викинути номер телефону рука у мене чомусь так і не піднялася.

…Перебігаю дорогу біля університету і, як на зло, на лівому босоніжку рветься ремінець.

— От дідько! Що за день сьогодні такий? — засмучено бубоню собі під ніс абияк дострибавши до найближчої лавочки. Вийшла одна раніше, щоб посидіти в бібліотеці називається. Тепер таки точно доведеться доношувати Алькіни туфлі. Адже вона собі новенькі купила, а мені віддала минулорічні. Нечувана щедрість, до речі.

— Плили-плили, а на березі всралися! — психуй не психуй, а прийдеться повертатися.

— Взагалі-то, цю приказку застосовують трохи в інших випадках, — лунає поруч знайомий голос.