Глава 2

У місті з мільйонним населенням ти легко можеш стати невидимкою на відміну від невеликого селища. Коли я зрозуміла цю особливість – я полюбила це велике місто, полюбила блукати вечорами його вулицями, неспішно крокуючи тротуарами серед метушливих перехожих. Тут нікому немає до тебе діла, люди біжать чи їдуть у своїх справах, у них у самих купа нагальних проблем, втома та мрії. Тому твій зібраний на маківці хвіст, коротко обрізані нігті та старенькі босоніжки нікого не хвилюють. Це в селищі тебе розглядає кожен зустрічний і знає кожен другий, а баби на лавочках навіть пам'ятають по-батькові твого діда і до кого з них п'ятдесят років тому він лазив у вікно на побачення. Там тебе знають як облуплену, кожен крок вліво буде розглянутий на загальних зборах головних пліткарок біля магазину, а тут ти вільний, тут кожен у своєму футлярі.

Хтось сказав, що чим більше людей довкола – тим гостріше відчувається самотність. Самотнім вважається той, кому нема кому розкрити душу, нема кому довіритися і поділитися смутком чи радістю. Але якщо в тебе є хоча б одна близька людина, здатна тебе вислухати, та навіть якщо в тебе є чотирилапий друг – ти вже не самотній. Мій батько любив розмовляти з кіньми, вони слухали його. Тато часто сумував з того часу, як мама померла, а я була надто маленькою, щоб він міг зі мною ділитися наболілим.

Мені подобається жити з Ольгою, я щиро люблю свою тітку і заради неї терплю Альку та вічно серйозного Сергія. Таке враження, що цей чоловік зовсім не підходить моїй життєрадісній тітці, але це тільки моя думка. Як кажуть: «кохання — країна заплутаних лабіринтів». Я можу базікати з тіткою багато про що, але повністю розкрити душу не наважуюсь. Ніби моя душа чекає на того, кому вона зможе довіритися, когось особливого, хто терпляче підбере ключі, незважаючи на мою наполегливу спробу відштовхнути.

Для прогулянок я вибираю час сутінків, коли в будинках запалюється світло, можна прямо з вулиці розглядати відвідувачів кафе чи прилавки магазинів. Повз деякі ресторани та готелі проходиш з відчуттям ніби опинився в казці або десь у Європі посеред Парижа. Світло ліхтарів і вивісок пом'якшує недоліки, прибирає тріщини, плями і робить реальність яскравішою, привабливішою, тому багато хто так любить нічне життя. Вечірній макіяж приховує твій вік, а денне світло засліплює правдою, підкреслює зморшки чи дурість у погляді. Тому що вночі дурість здається куражем та азартом, а на ранок деякі помилки навіть мінералкою не виправити.

Проходячи повз один затишний ресторанчик італійської кухні з двома колонами біля входу у вигляді напівоголених дів, випадково вихоплюю поглядом знайомий профіль. Просто ці риси настільки притягують, що ти чіпляєшся за них навіть підсвідомо. …Данило. Сині джинси, біла футболка, стильний літній лляний жакет кольору грозового неба, рукави злегка закочені, на зап'ясті недешевий годинник. Не знаю, навіщо я акцентую увагу на всіх цих деталях, наче художник, промалювавши кожен жест і кожну посмішку.

 Данило посміхається молодій жінці, яка сидить навпроти нього. Вони про щось захоплено балакають, кидаючи один на одного палкі погляди. Навіть для такої незайманої дурепи, як я, і то зрозуміло, як божий день, що вечеря це тільки початок їхнього побачення. …Десерт подадуть у ліжко.

Вона дуже гарна, доглянута, витончена квітка років тридцяти. Іноді достатньо одного погляду, щоб зрозуміти, що людина знає собі ціну. Це про неї. Вона так велично з ним кокетує, дозволяючи йому торкатися її руки. Данилу безперечно подобаються ті, на кого треба полювати, кого потрібно добиватися, завойовувати увагу, просити про зустріч і боятися, що в останню хвилину вона передумає. Доступні самочки йому нецікаві. Тепер зрозуміло, чому він шарахався від липучки Альки. А вона бідна досі тішить себе надіями. А я казала, що хлопець має особисте життя, що навряд чи він готує себе для монастиря. І це особисте життя в нього явно насичене, бурхливе та регулярне. Так ніяково, що я на них витріщилася, просто немає сил відірватися. За ним приємно спостерігати. Така собі естетична насолода. Я навіть не уявляю себе на її місці, але в мене чомусь важчає низ живота, хочеться облизати пересохлі губи і зробити глибокий вдих, щоб відчути свої груди. Нервово ковтаю і відвертаюсь. Щоки палають! Мені соромно перед собою. Ще жоден хлопець на мене так не діяв! Оце вже не знала, що чоловіча харизма має властивість зовсім вимикати мізки недосвідченим ідіоткам. Добре, що після тієї вечірки він у нас не з'являється, хоча розмови про нього досі йдуть, Алька на ньому схиблена.

Не буду їй казати, що бачила його з красунею в червоному, не рватиму серце цій паразитці. Незабаром вона сама про все дізнається.

Потрібно позбавитися цих чар, які проникли в мене навіть через скло. Зазвичай допомагають лайки. Усю дорогу назад лаю Данила, придумуючи для нього образливі слова і прізвиська, обзиваю бабієм, зіпсованим самцем і збоченцем. Не знаю, чому я раптом вирішила, що він збоченець, але всі бабки у нас у Петриківці твердили в один голос, що всі гарні мужики — це пропащі душі, розпусники, одним словом.

— О, Русланко, ти якраз вчасно! — Усміхається тітка, зустрічаючи мене в коридорі. — Я зробила попкорн, ми сідаємо дивитися фільм. Давай з нами! Відпочинь трохи від свого навчання. У нас сьогодні комедія, Алінці захотілося переглянути «Похмілля у Вегасі».

— Вмовила, я з вами. Тільки швиденько душ прийму!

Щоб не думати про одного гуляку, потрібно подивитися фільм про інших бовдурів і від душі з них посміятися. Це допомагає звалити всіх чоловіків в одну купу.

Мене не зачепила побачена сцена у ресторані. Він вільний робити, що хоче, ми ніхто один одному, просто знайомий. Напевно, мене засмутило те, що я ніколи не зводитиму чоловіків з розуму, як та білявка в червоному. Що такий хлопець, як Данило, ніколи не подивиться на мене з пристрасним бажанням. У той момент я відчула себе убогою, маленькою сірою мишкою. З цим потрібно напевно щось робити, але я ще не вигадала, як підняти свою самооцінку. Слова тітки: «Руся ти така гарненька, у тебе такі хвилюючі риси обличчя» — на мене не діють. Вона мене просто любить, це все одно що любляча їжачиха, обіймаючи свого їжачка, каже: «мій м'якенький».