Розділ 9. Король Вордену

Шалений вогонь вирував всередині його єства. Нестримне, всепоглинаюче полум’я люті загрожувало спалити останні крихти свідомості, а за ним і розуміння скоєного.

Він дозволив собі більше, ніж було можна. Аделія вже ніколи не зможе стати для нього об'єктом бажаннь, іскрою надії на інше життя.Відтепер і назавжди, вона буде лише його королевою, як і повинно бути, як гласять закони та звичаї його дому.

От тільки звір, що ховається  глибоко під шкірою, вперто не хотів погоджуватися з таким порядком речей. Він люто гарчав, дряпав гострими пазурами саму душу. Його присутність відчувалася, як на диво, гостро. І це бентежило.

Напівкровки хоч і мають цього покровителя, але приймати цілісну подобу дракона не можуть, не стає сил. Відбувається лише часткова трансформація, як то лусочки на тілі, а ще загострюються слух, зір та нюх.Рухи плавні, удари точні. В такому стані чоловік стає грізним суперником на полі бою. Саме тому їх так бояться. А щодо чистокровних, то їхнє звернення відбувається вкрай рідко, бо вимагає колосальної затратити магічних сил,і тільки в разі крайньої потреби.

Востаннє брат перебував в такому стані ще за війни Альянсу. Тоді він переламав хід цілої війни. Але це надто небезпечно, адже в момент злиття двох свідомостей, важливо взяти верх над звіром,що прагне тільки вбивати та руйнувати.

Є древня легенда, що розповідає звідкіля взялися ці істоти. Ще на початку часів, коли точилася війна між Всевишнім та Нижнім богом, і для оборони живого світу перший взяв людське дитинча та помістив його  в надра вулкану. Разом з лавою, що відтепер текла у жилах малюка, підселився безтілесний  дух демона старого світу.

І тепер усі нащадки успадкували цей чи то дар, чи прокляття. Але їх вже майже немає. Через відсутність своїх жінок, вони були змушені укладати шлюби з представницями інших рас,найчастіше людей, бо ті ж були найбільш спорідненеми із ними. І лише тоді, якщо в такому випадку народиться дівчинка, вона зможе дати життя чистокровному. Ельфійки ж вважали приниженням такі союзи та й діти народжуватися чомусь не поспішали. Тому дракони повільно, але не ухильно вироджувалися.

Сильвер ще ніколи так розбірливо не чув голосу свого другого "я". Проте добре знав, що це означає. Істина пара зовсім поруч, саме з нею зможе пізнати усі блаженства.

Але обов'язок вимагає іншого.Багато років він чесно служив братові та короні, і тепер, коли на кону доля всього королівства, власні почуття будуть на другому місці.

Хоч і болить серце від туги за втраченим коханням,рветься на клаптики  змучена душа...

***

Подальша моя подорож минула без пригод.Весь день ми їхали, зупинялися лише для ночівлі. Їли, пили, викладалися спати і зранку знову рушали в дорогу. Герцог змінив своє ставлення до мене і поводився шанобливо, постійно цікавився комфортом та самопочуттям. Здається, прочуханка від Першого радника не пройшла безслідно.

А той у свою чергу теж тримався на відстані, якось відчужено.Якщо ми й розмовляли то тільки в присутності фрейлін. Все в межах дозволеного і на загальні теми. Таке ставлення було  дещо болючим. Та з іншої сторони я повинна зосередитися на своєму призначенні –майбутньому заміжжю за королем Вордену.

Нам пощастило з гарною погодою і за кілька днів на горизонті замайоріли гостроверхі шпилі  темних веж.Сьогодні довелося їхати верхи на чолі обозу,так було запропоновано герцогом для офіційної зустрічі. Я було не проти подихати свіжим повітрям та споглядати краєвиди.

Одноіменна столиця королівства драконів височіла над квітучою долиною. Звивиста та бурхлива гірська річка, мов змія оповила скелю на якій стояла твердиня. На широкому кам'яному мосту нас зустрічали дві велетенські рукотворні фігури драконів із розправленими крилами та розкритими пащами, повних гострих зубів,що тримали важкі ланцюги. Цікаво для чого вони тут? Просто  вразити подорожніх чи нагадати куди потрапили?

Від самого мосту і аж до воріт, край дороги стояли місцеві. Ніхто не вітав нас, лиш мовчки споглядали з-під лоба, уважно розглядаючи прибулих з Валасії. Ця гнітюча тиша давила,викликала змішані почуття. Судячи з латаного одягу та босих ніг жилося їм не багато. Тільки у діток на перемазаних брудом обличях розквітали щирі посмішки.

Мій погляд зачепився за маленьку дівчинку з букетом польових квітів. На вид не більше шести років, великі сині очі на худенькому дитячому личку з розсипом веснянок,обрамлені  світло-русявими кучерями. Вона жваво замахала рученятами і застрибала на місці. Жінка, що стояла поруч спробувала втихомирити непосидюще дитя, та вона лише дужче завертілася на місці.

Не втримавшись, я зупинила коня і жестом підізвала малу вертихвістку. Та швиденько підбігла і вручила квіти, що так приємно пахли лугом.

—Це вам, королево! Ви така гарна! —пролепетіла дівчинка демонструючи зубки-намистинки.

—Дякую! —промовила я, приймаючи безцінний дитячий дарунок. Усі довкола завмерли, тільки недобрий, колючий погляд мого наглядача відчувався десь позаду. –Але я ще не королева...

—О, то ти принцеса! Справжня? —щиро дивувалася маленька, —А мій тато теж називає мене принцесою. —Мати дівчинки метнула переляканий погляд на мене. Вона чекала гніву за необдумані слова доньки.

—Звісно ти принцеса, —намагалася згладити ситуацію і не накликати на її голову біду. Мені невідомі звичаї ворденців, але у Валасії порівняти себе з коронованою особою було злочином,–для своїх батьків, як і кожна маленька дівчинка! Ось, тримай! –і вклала у крихітні долоньки кілька срібних монет.

Досить було дитині повернутися до матері, як мене покинуло відчуття напруги та ворожості від людей. Було таке враження, наче, впала якась невидима пелена.

–Слава принцесі Валасії! —вигукнув хтось із натовпу, –Хай живе принцеса, наша майбутня королева! Хай живе король! –голоси линули звідусіль, намагаючись перекричати один-одного. І в цю мить помітила, як Сильвер оглянувся і ледь помітно усміхнувся. На душі посвітлішало, я зробила свій перший крок на шляху до  народної любові.