Глава 3

Глава 3

- Ти все сама чула, - вимовив Гліб вже спокійніше і втомлено. – Поїхали додому.

Я не хотіла ані чути його, ані бачити. Те, що він відкрив мені жахливу правду, яку приховував так довго, не рятувало наш шлюб. Але і дивитись в очі Артурові більше не могла. Ось що насправді розривало моє серце. Навіть не зрада чоловіка, а брехня людини, яка завжди була моїм ідеалом.

- Не все, що він сказав, правда, - різко промовив Терешенко, коли я спустилась по сходах. Ніби прийшов до тями.

- Не все… - повторила я і сама це розуміючи. – Але мені з головою вистачило того, що ти приховував стільки років.

Пройшла повз нього, і смикнула плечем, коли він спробував доторкнутись.

- Варя…

- Не смій навіть звертатись до неї, - рикнув Гліб.

Його ніхто не помічав, ніби його тут і не було. Тепер я дивилась крізь чоловіка, бачачи лише двері, до яких прямувала. І не взяла його руки, коли він простягнув.

Вийшовши на вулицю під дощ і холодний вітер я, мерзлякувато зіщулившись, зробила глибокий вдих. Сподівалась, що так дихати стане легше, але груди все так же стискало лещатами.

Пискнула сигналізація припаркованої  біля входу машини Гліба, я підійшла до пасажирських дверцят. Ніхто нічого мені не сказав… Просто сіла в машину і втупилась перед собою, знову і знову прокручуючи цю божевільну думку. Їх вбили, і все обставили так, як нещасний випадок… Я нічого не знала про смерть батьків. Десять років брехні.

Згадала той жахливий вечір. Мене не було з ними, ми з Глібом і компанією наших друзів плавали на яхті. Як насмішка долі – поки я була на воді, батьки горіли у вогні. Мені і в голову не прийшло телефонувати їм. Звісно, у мене паморочилось у голові від шампанського і посмішки Гліба. Тоді я була всього лише студенткою першого курсу медичного інституту, а він молодим, перспективним і дуже привабливим лікарем, який тільки влаштувався до татової елітної клініки. Гліб залицявся до мене дуже гарно, галантно, не напираючи. Ми всього-лише тримались за ручки і кілька разів цілувались до весілля. А тепер я ніхто, а він керівник татової клініки.

Водійські дверцята хлопнули, завівся мотор, машина рушила з місця. Але для мене весь шлях додому залишився непоміченим. Сліз не було, їх просто не залишилось.

З трансу вже вдома вивело шипляче запитання Гліба:

- Ти спала з ним?

Я гірко хмикнула, прямуючи до своєї спальні. Раніше завжди дивувалась, навіть ображалась, що чоловік спав окремо від мене і приходив лише коли йому «було потрібно». Через кілька років стало все одно. А сьогодні я навіть була цьому рада.

- Не встигла, - байдужо огризнулась. – Ти з'явився вчасно.

Тоді я не думала, що мої слова стануть для нього останньою краплею, і не помічала люті, яка бушувала в його очах. Він розвернув мене ривком, стиснув до болю зап’ястя і кілька разів струхнув.

- Пусти! – зашипіла я.

- Погань! – рикнув він, жбурляючи мене на ліжко. – Ти принизила мене. В його домі. В його ганчір’ї.

Він заліз на ліжко і почав рвати светр, не піклуючись про біль, який мені завдавав. Гліб ніби збожеволів, і не зупинився, поки не позбувся одягу іншого чоловіка на мені. А коли кинув залишки светру на підлогу, облизав моє тіло злим, голодним поглядом. Він мені був огидний. Відштовхнула, відповзла до узголів'я ліжка і прикрилась ковдрою.

- Не чіпай мене!

Чим довше я боролась з ним, відштовхуючи і шкрябаючи руки, тим більше розуміла, що не підпущу його до себе. Ні, досить! Він більше і пальцем мене не торкнеться.

- Відчепись! – закричала я крізь ридання. – Залиш мене в спокою, чуєш? Тобі мало того, що ти зробив?

- Що я зробив? – закричав Гліб у відповідь, з недбалістю відкинувши мої руки. – Відкрив тобі очі? Розповів правду?

- Ти ж приховував її від мене! Ти обманював завжди.

- Тому що хотів захистити тебе! – заволав він, ледве не стукаючи кулаком по грудях. Він вважав себе героєм у цій історії, а я просто хотіла, щоб він зник з мого життя.

- Захищав від чого? Від правди? А коли зраджував мені, теж захищав? Як довго це триває? Скільки їх було?

Він не відповів. Мовчки сповз з ліжка і оглянув мене знайомим нищівним поглядом.

-  Будеш мене винуватити? – запитав, цідячи кожне слово. – Вважаєш у цьому тільки моя провина? Ти ж фригідна! Ще й не здатна народити. По твоєму, я повинен поставити хрести на продовженні роду і забути про нащадків? Я хочу сина, Варя. Для кого я працював як проклятий ці десять років? Для кого це все?

Він обвів руками розкішно обставлену кімнату, взяв з тумби рамку з нашою весільною фотографією і запустив її в стіну. Я б з радістю зробила це сама.

Гліб пішов, хлопнув дверима, нарешті, залишивши мене одну.

Це все, чого я хотіла зараз. Просто побути наодинці з собою і зрозуміти, як мені жити далі.

Я не залишусь з ним, в цьому домі. Хоч він і куплений на гроші з продажу батьківського дому. Точніше, того, що від нього залишилось.

В одному Гліб точно правий. Я ніхто без нього. Але тільки тому, що йому завжди це подобалось. А зараз я розумію, що ще й було вигідно. «Кидай це навчання, зараз це ні до чого. Траур», «Навіщо тобі робота? Я добре заробляю», «Працюють тільки ті жінки, яких не можуть забезпечити їх чоловіки», «Моя дружина не буде секретуткою! Мене засміють колеги!»