11 частина

АМЕЛІЯ
Прокинулася я з жахливим болем в голові і спрагою. Що ж вчора було ? Тааакс, клуб, парк, Гуляєв і втеча. Ага ну ніби все згадала. Крім того що було коли я випила і де я ? Взагалі в кого я? Як я тут появилась? По факту, я мала проснутися на тій самій лавочці, ну або хоча би дома. Але точно не тут.

Я почала оглядати місце де очутилась. Мені це давалося тяжко, тому що  кожний легкий оберт голови відзначався скаженим болем в голові плюс ще й запамороченням. І щось мене тошнило злегка. Це була простора біла кімната, сама звичайна впринципі кімната. Двоспальне невеличке ліжко. Тааакс.....по вигляду поверх в квартирі десь напевно з 5-7 приблизно. Ну це якщо з вікна дивитися...

Я спробувала піднятися на локті, але знову ж таки біль мені завадив. Тому я продовжила непорушно лежати на ліжку. І тут я жахнулась й помаленьку підняла ковдру. На мені футболка довга чиясь, з вигляду чоловіча. От тут я вже не зрозуміла. Помацавшм далі я зрозуміла що шортів немає, але на мені мої порвані колготки і топ також під футболкою на мені. Значить нічого такого страшного . Тут в кімнату двері почали відчинятися.
На порозі я побачила похмурого Гуляєва.
От чорт ну як так?! Це й же ш скот мене вчора шлюхою обізвав, причепився не зрозуміло до чого. Так права качав ніби я йому чи то сестра, чи то дівчина. Хоча знає мене день....
-Як себе почуваєш ? - грубо запитав, але мені здалося що в його голосі є нотки тривоги. Пфффф ні, точно здалося. Він і тривога? Ще й до мене?Після його вчорашніх слів? Такими здогадками тільки людей можна насмішити.
-Чудово - з жахливою хрипотою в голосі промовила. Ого, це мій голос? Офігіти і не встати.
-А по тобі і не скажеш - осужджуючий погляд Дані пробрав аж до мурашок.
На це я тільки змогла фиркнути. Даня підійшов до мене з якоюсь пігулкою в руках і склянкою води.
-Випий, легше буде - порадив.
Я спробувала знову піднятися, але не змогла. Навіть фізичної сили не було, не дивлячись вже на жахливий й смертельний біль в голові. Гуляєв напевно це помітив.
-Нещастя, пити менше треба - констатував факт і поставив склянку на тумбу разом з пігулкою. Він припідняв мене й посадив так що спина впиралась в стінку. Потім взяв ще подушку і зручно помістив її мені в районі шиї та голови. Після чого знову подав мені пігулку й я її з легкістю випила. Гуляєв не промовив ні слова,  просто забрав в мене склянку і назад припідняв та положив на ліжко, так як я лежала з самого початку.
-Поспи годинку дві і тобі має стати краще - сказав він та вийшов з кімнати.
І ось це все? Що з цим Гуляєвим не так? Треба скоріше приходити в себе та тікати звідси куди подалі. І потім взагалі з Гуляєвим не перетинатися. Він на мене погано впливає. З цими думками я поринула швидко в сон.
****
Не знаю точно скільки я спала, але коли прокинулась то за вікном вже було темно. Відчувала я себе значно краще. Я піднялась і почала розмини шию яку залежала.
Так болі такої в голові немає, почуваю себе не як нова, але краще набагато. Тому можна брати лахи і брести биренько додому. Я піднялась і почала поглядом шукати свої речі. Телефон і мєлкі принчадали лежали на тумбі, а деякий одяг на стільці в кутку кімнати. Я швидко одяглась, підібрала речі і побреба на вихід з кімнати.

Коли я вийшла з кімнати то побачила коридор в якому були входи. Я поглянула на право і побачила якусь кімнату дуже схожу на кухню. Значить по логіці на ліво має бути вихід...напевно. Я пішла на ліво і справді ніби вихід. І взуття своє знайшла. Почала взуватися. Тут взаді почала награний кашель від якого я аж підстрибнула. Це був Гуляєв. Показно розвернувшись і підняла брову в німому запитанні.
-Ти куди зібралась? - ніби моя мама нянька запитав Гуляєв. Ну він нахаба.
-Дякую що врятував і приютив, але мені вже додому потрібно - почала виправдовуватися я.
-Ти бачила яка година ? Куда ти зараз підеш ? Завтра зранку поїдеш - грубо відповів Гуляєв. Ну собака, що він то не в настрої.
-Ні дякуюя я відмовлюсь від вашої пропозиції. Тим паче мене робота чекає - почала я. Так і хотілось йому дорікнути за вчорашню фразу кинути в мій бік.
-Яка ще робота в такий час? - запитально підняв він брову.
-Ну хіба ти не пам'ятаєш ? Ту що ти вчора назвав. Я і так через тебе ту ніч пропустила, треба наздоганяти, а то клієнти розібжаться - промовила я і почала хитро усміхатися.
-Ти здуріла ? - вилупив він на мене свої злі очі.
-Ні я на повному серйозі, так що удачі. Я працювати - коли взулась сказала я і вже почала іти на вихід. Але тут мене підняли і закинули на плече.
-Козел відпусти. Чуєш ? Я до кого звертаюсь ? - почала кричати.
-Ти мене виводиш із себе. На роботу вона. Легше стало чи що ? От зараз сука будеш тут мені відпрацьовувати - ішов Даня в якусь сторону і по його голосу можна було зрозуміти що він ну дуууже не в настрої. Та що його так злить то ? Біс блін. Хто я йому ?! Але відчуваю зараз щось буде ....