4 частина

Коли мені стало легше я просто встала і вже хотіла іти як він різко взяв мене за руку і хитро посміхаючись промовив.

-Нічого не хочеш сказати?!

-Ні - твердо відповіла я і хотіла вирвати руку, але хватка була мертвою.

-Як би не я ти б до класу не доповзла, а впала ще на сходинках - вже серйозно сказав він.

-Можливо я так і хотіла, твоєї допомоги я не просила.

-Яка ти ...... - він не договорив і мені здалося навіть на хвилину задумався.

-Суку? - запитала я більш стверджуючи це ніж питаючи, і сумно посміхнулася.

-Ну якщо подумати, то с першого разу можна і так сказати, але щось трохи не так - сказав він дивлячись мені так в очі ніби заглядав в саму душу.

-Іншого слова для мене в теперішньому часі підібрати не можна - сумно відповіла.

І тут я пчихнула. Все-таки треба було вдягатися тепліше.

-Знаєш ти мені нагадуєш малу дурну дитину - сказав серйозно він.

-Чого це? - вже здивовано запитала я.

-Прийшла не знаючи нікого почала наривати не зрозуміло до кого. Далі не знаючи в кого просто так взяла на території університету купила електронні сигарети після чого накурилася що не могла встати на ноги й дійти до кабінету. А якби побачили тебе викладачі або ректор, чи побачили те як ти купляла одноразки. Ще прийшла в університет вдягнути дуже легенько, хоча на вулиці уже грудень і на завтра передавали сніг. Всі у куртках ходять, а ти у якісь легкій джинсовій курточці яку і курткою назвати не можна і без шапки. Результат на лице завтра прихворієш.

-А ти мені ніхто, щоб казати що я щось неправильно роблю - сердито промовила я і ще раз спробувала забрати руку, але безрезультатно.

-Як ти ж мене бісиш - тихо промовив Данило. Отже, скотина руку не хотів відпускати. Та що ж йому від мене потрібно. Ладно не хоче по доброму тоді будемо хитрощами. Я удала ніби падаю і він відразу ж відпустив мою руку, бо зібрався мене ловити. Але я різко відсторонилася вбік і показавши йому середнього пальця і язика побігла до університету. На кінець я бачила дуже зле обличчя Данила і вбивчий погляд. 

На цю пару я не збиралася іти, бо вже і так половину пропустила тобі пішла до кавового апарату і купила собі еспресо.  Потім я пішла на третій поверх до наступного кабінету в якому мала проходити моя пара і сівши на підвіконня біля кабінету почала чекати. Потім прийшла Ліза.

-Чому тебе не було на парі? - відразу запитала.

-Мені щось погано було - сказала я і не збрехала просто не договорила. мені справді було погано, але ж вона не питала хто зі мною був і чому було погано тому я все відповіла чесно. Я дуже не люблю коли брешуть і ніколи не любила брехати. Та й зараз не дуже люблю, але світ суровий тому приходиться це робити. Коли тато спитав мене перший раз чи я курю я не виправдовувалася я просто відповіла так. На наступний день він приніс документацію як куріння вбиває людину і бла бла бла. Я її викинула в смітник. Він не сварився йому було частично все одно. П'ять разів находив то ще щось говорив, розповідав що не можна що це вбиває, пробував не давати гроші, але вже на шостий раз просто забив болт. Сказав тільки одне: *Не кури в моїй присутності. Можливо колись до тебе дійде або якась людина тобі вб'є в голову що це вбиває. Я тобі нічим не можу зараз допомогти, бо й собі не можу*.

-Я тобі дам переписати конспект - весело відповіла Ліза коли ми сиділи вже в кабінеті.

-Дякую - сказала я і щиро посміхнулася. Це була знову щира посмішка, а не так яку я мала натягувати І саме з нею. Так пройшли всі пари і я пішла вже збиралася іти додому. 

-Тобі куди? - спитала Ліза коли ми вийшли з університету.

-На ліво - відповіла.

-Мені сьогодні на право я маю до тітки сходити. Дай мені, будь ласка, свій номер я тобі скину конспекти.

-Добре - відповіла їй я і продиктувала номер.

- І ще хотіла спитати - сказала вона коли записала номер і була якоюсь невпевненою, але видихнула і продовжила - я помітила що ти не дуже хочеш спілкуватися, але все-таки я спитаю. Чи не хочеш сьогодні зі мною піти в кафе? 

Я в думках посміхнулася. Ця дівчина мені дуже подобається, і мені здається я розумію її з пів слова. Надіюсь я не роблю помилку що підпускаю її близько до себе і не пожалію потім про це.

-Добре я згідна. Куди й на котру голину? - відразу спитала.

-Давай на 17:30 в центральному парку?

-Добре - відповіла я і попрощавшись я пішла додому.

Вдома була тільки я. Тато на роботі. Будинок порожній і самотній. На годиннику була четверта година. Я зробила собі чаю з бутербродами й коли поїла вирішила лягти трішки поспати, бо стомилася за день.
***

Надіюсь вам сподобається ця глава) Але зайду трішки на перед це тільки початок і ще не кінець дня, тому що далі дівчат чекатиме не тільки просто кафе, а щось більше)) Пишіть коментарі й вашу думку про героїв книги та ставте зірочки) Буду дуже цьому рада))) Продовження постараюся викласти 25 грудня десь о час ночі або вже 26 грудня у вечері або пізніше.