2 частина

Мені ще вчора надіслали розклад і перша пара була у мене о 8:30. Жила я не дуже далеко від університету 10 хвилин іти. Тому коли пролунав будильник я подумала що ще трішки посплю. А коли я крізь свій міцний почула знову мелодію будильника і поглянула на годинник то жахнулася. Вже було 8:15, а я ще не зібралася. Але в принципі якось все одно ну подумаєш запізнюся нічого такого не станеться.Зібралася я швидко через хвилин п'ять уже була готова. Одяг мій був простий чорні штани оверсайз в клітинку, біла футболка чорна кепка і через те, що на вулиці було прохолодно, бо ж все ж таки осінь накинула чорну джинсову курточку. На секунду в голові пролетіли думки, щоб як би була мама то заставила б мене одягнути курточку без жодних заперечень, бо я ж можу захворіти, а сестра б її підтримала і надягла б ще на мене шапку, а потім прослідкувала, щоб я її не зняла коли виходила з дому. Але цього більш ніколи не буде, одинока сльоза покотилася, але я швидко її стерла і відкинувши такі думки попрямувала на кухню. Зазвичай зранку я не снідаю тільки п'ю каву. І знову це відчуття, спогади й думки. Як би була мама вона почала б сваритися що зранку потрібно їсти, щоб не впасти по дорозі та мати сили на навчання і різні пригоди. Вона б заставила мене поїсти, а сестра як завжди замість кави заварила б мені зеленого чаю зі словами *Стільки кави пити не можна ти просто вбиваєш свій організм. Випий краще зеленого чаю він заспокоює*. Згадуючи ці приємні моменти я не помітила як сумно почала посміхатися і сльози які лилися з моїх очей не можна було зупинити. Більш ніхто не буде так про мене піклуватися все закінчено. деколи здається що сенсу вже нема. Єдине що мені дуже шкода тата. Моєї смерті він не витримає і мені хочеться хоть ще раз побачити посмішку на його обличчі. Але я вже навіть не знаю чи мені це колись навіть вдасться зробити. Коли я вийшла зі своїх роздумів на годиннику вже було 8:25. Я швиденько заварила каву випила і побігла в університет. По дорозі мене мало не збила машина коли я переходила дорогу. Я йшла не зовсім за правилами і якась машина дуже швидко гналася і коли я вийшла на дорогу різко загальмувала зупинившись біля мене приблизно в метр відстані можливо й менше. Але найголовніше що я навіть не здригнулася, а просто дивилися простим поглядом на машину. Невже в мені зовсім не залишилося ніякого відчуття самозбереження і мені настільки наплювати на своє життя. З машини різко вилатає молодий хлопець і починає на мене кричати що я взагалі без мізків і без відчуття самозбереження і що мені взагалі жити надоїло. Це й хлопець настільки розізлив мене своїм ставленням що я відповіла, щоб він ішов на три букви й далеко в дупу, бо в місті не потрібно гнатися не дочекавши коли він щось відповість побігла до університету. Перед тим як зайти в кабінет де вже 100% йшла пара я поглянула на годинник 8:43. Ну не все так погано подумала я і зайшла в кабінет Пару проводив старший чоловік і коли я зайшла всі відразу звернули на мене увагу.

-Я так розумію ви новенька у нашій групі? Якщо не помиляюся, то Амелія Федотова? - запитав чоловік на що я просто кивнула.

-Вибачаюся за запізнення - все що я промовила.

-На перший раз прощається, але щоб це був останній раз - спокійно промовив Я Борис Петрович, радий познайомитися, але не будемо затримувати пари. Сідайте за вільне місце і продовжимо.
Я сіла трішки далі біля якоїсь дівчини та почала слухати викладача який викладав право. Я поступила на юридичне, а точніше спеціальність Право в магістратурі "Приватна детективна діяльність". 
-Еліза можна просто Ліза - простягнула до мене руку та дівчина біля якої я сіла з посмішкою.
-Амелія - сухо відповіла. Мені не потрібно було ніякої дружби я в цьому остаточно розчарувалася. Дружби не існує, а особливо жіночої.
-Звідки ти переїхала до нас? Ти ж не місцева - продовжила вона надокучати своїми питаннями.

-Можливо пізніше розповім, а зараз я хочу послухати викладача - відповіла я стараючись не сильно зачепити. На вигляд вона ніби була приємною, але це було всього лише на вигляд. Вона більш нічого не розпитувала і я видихнула з полегшенням. Після пари мені здалося що потрібно швидше іти з кабінету, щоб більш ніхто не приліз зі своїми питаннями звідки я і тому подібно. Тому як тільки пара кінчилася кулею вилетіла з кабінету. Я знала що рано чи пізно все одно прийдеться знайомитися з одногрупниками, але чомусь зараз в мене бажання взагалі не було. Я швидше прямувала до туалету, щоб там покурити. Як тут я в когось врізалася і почала падати й цей хтось швидко зловив мене і притягнув до себе.Коли глянула на свого рятівника то побачила того ранкового хама і все мене понесло.

-До окуліста тобі не завадить піти - прошипіла я відсторонюючись від нього.
-Взагалі то це ти в мене врізалася тому я б ще поспорив кому з нас потрібно до окуліста - почав злитися він. Тільки зараз я могла вже розгледіти його більш. Чорняве волосся і темні очі в яких зараз грали бісики й він хотів вбити мене своїм поглядом.
-Да ти що?!- з сарказмом промовила - ще скажи що це я була зранку винна.

-Все вірно. Не я ж кинувся під машину - відповів він дивлячись мені в очі з викликом.

-Ну не я ж гналася на машині ніби на той світ - продовжила огризатися.

-Ти правила по переходу дороги знаєш? Бо я бачу що ні. Тебе, мабуть, мама не навчила що дорогу потрібно переходити на пішохідному переході та дивитися по сторонах, а ти мало того що не на пішоході переходила так ще й по сторонах не дивилася. 

Як тільки він згадав про маму я зірвалася вже не на жарт. Всередині все кипіло від злості на цього придурка. Хто він такий, щоб вчити мене.

-Не твоя різниця хто мене і чому вчив. Хочу і буду кидатися під машину. Ізи йди з моєї дорогий придурок - відпихнула я його і швидким кроком пішла до туалету.

Зайшовши я швидко підпалила цигарку і зробила затяжку, відразу ж стало легше. Тут до туалету зайшла Ліза.
-Я чула що ви розмовляли - відразу відповіла вона. Ще тільки її мені не вистачало з її питаннями.