Глава 18

Анатолій боявся того моменту, коли відкриються двері та зайде Євгенія. Він аж трусився від цього. Але та нещадна секунда настала. Вона прилетіла мов стріла та вразила його у серце.

Чорнявка своїм поглядом змушувала горіти його щоки, що вони аж почервоніли, а серце битися в декілька разів швидше. Воно фактично вилітало з грудної клітини.

Таранович не міг ніяк себе контролювати. Його мозок кричав, що варто тримати себе в руках, але як можна опиратися справжнім почуттям, які раптово впали на голову? Ніяк...

- Не очікував? - усміхнулася Женя, яка бачила, що він дуже вражений.

- Ні, - зізнався він.

- Я бачу, - дивилася вона йому прямо в очі.

- Щось будеш? Каву, чай...

Дівчина усміхнулася від пропозиції. Вона дійсно щось хотіла, але переляканий Толік пропонував зовсім не те.

- Ти смішний, - усміхнулася вона.

- А ти якась не така, - проказав він, вставши. Адже дійсно бачив, що перед ним сиділа абсолютно невідома йому дівчина. Ще вчора донька Тамари була тихою та дуже скромною, а тут нині перед ним сиділа якась тигриця.

- А що не так?

- Куди ти поділа ту Євгенію?

Женя усміхнулася. Вона сама тямила, що за ці дні сильно змінилася, адже була тихою, не впевненою, вважала себе потворою та невдахою, але в один момент ця завіса впала з очей. Останні нарешті за стільки років побачили реальність, яка їй показала, що раніше дівчина дуже помилялася щодо себе. На фоні нелюбові матері у Євгенії росли, мов гриби після дощу, великі комплекси. Вони їй постійно шепотіли, що вона не гарна, не розумна, а також - не гідна цього життя. Це не раз казала Тамара їй у дитинстві.

Маленька Женя добре пам'ятала, як у неї щось не виходило, а її матір казала:

- Ти така тупа, що мені аж соромно. Нащо я тебе народила! Жах! Краще я б тебе здала у дитячий будинок! Нездара мала! Ти вся у свого батька!

Але все змінюється. Слизько розуміла, що давно уже виросла, та її треба жити, а не картати себе за те, що народилася.

- Я та сама Євгенія, - відповіла дівчина. - Просто зрозуміла одну річ - треба йти до своєї цілі.

- І яка твоя ціль? - запитав Толік, який добре знав відповідь.

- Ти. Тільки ти. Більше я нічого не хочу.

- Євгеніє...

- Що? - усміхнулася вона.

- Ти знаєш.

- Що? - обминула дівчина стіл та нині стояла біля нього.

- Я наречений твоєї мами, - ледве сказав він. Від хвилювання голос цього сіроокого неймовірно сильно тремтів.

- Ця інформація мені відома, але це не смертельно. Сьогодні ти її наречений, а завтра хтось інший. Моя мама часто змінює чоловіків. Не віриш, то запитай у Мезка. Він тобі про кожного розкаже.

Анатолій відвів свій погляд у сторону. Йому нині було дуже важко впоратися зі своїми думками та емоціями. Вони якось дуже сильно його виводили з рівноваги, адже він боявся визнати гірку правду.

- Я знаю, що ти відчуваєш до мене та пропоную тобі цього не приховувати.

- А Тамара? - подивився він їй в очі.

- Через місяць їй набридне думка, що вона чиясь наречена, та кине тебе.

- Ти пропонуєш стати нам таємними коханцями? - запитав Анатолій, який сам не вірив у те, що сказав.

Євгенія усміхнулася. Вона так хотіла його, що нині навіть була згодна на таке.

- Так, але це довго не буде тривати. Моя мама дуже вітряна жінка. Думаєш чого вона народила мене так рано?

Таранович опустив очі, а вени на його руках напружилися. Він хотів погодитися, але йому заважали думки, але емоції та почуття...

Женя бачила його вагання. Вона всередині розуміла, що фактично схилила його на свою сторону. Тепер тільки залишився останній крок, який Слизько не стала відтягувати. Дівчина пішла у відчайдушну атаку.

Вона накинулася на Анатолія з поцілунком. Цього разу він не опирався. На свій страх та ризик він підкорився, адже більше не міг. Його накрили гарячі та солодкі почуття.

Своє кохання вони розгорнули прямо на столі у кабінеті. Будь-якої хвилини до них міг зайти менеджер Роман, Аліна чи ще хтось. Однак цього не сталося. Доля подарувала їм цілу годину пристрасті, яка змусила забути про всі негаразди.

Ці короткі та одночасно довгі шістдесят хвилин змінили абсолютно все. Вони повернули наступні події в абсолютно інше річище, яке принесе дорогою до кінця багато несподіванок.