Глава 13

Спочатку Оля та Женя планували зустрітися в кафе, але потім вирішили, що це не дуже гарна ідея. Там шумно, багато людей, а дівчата бажали поговорити у цілковитій тиші. Тому Євгенія чекала на подругу вдома.

Нині на годиннику стояла перша година дня, а за вікном вирувала дуже неприємна погода. Йшов дрібний дощ, а температура повітря ледве досягала п'ятнадцяти градусів. Це викликало тільки поганий настрій та бажання спати.

Саме це огортало Євгенію, яка сиділа у вітальні. Дівчина пила гарячий зелений чай із лимоном та читала книгу. Однак остання зовсім не лізла у голову, а тому вона відклала її в сторону та опустила свої чорні очі на столик, де лежав смартфон. Електроні стрілки показували, що десь через пів години має прийти подруга, та нарешті Євгенія зможе їй вилити всі свої переживання, які неймовірно сильно мучили чорнявку.

Женя піднялася на ноги. Вона пішла до кухні, де зі шафи витягнула аромалампу та ефірну олію лаванди. Запах останньої дівчина обожнювала, а також він її заспокоював.

Тому Євгенія запалила маленьку свічку та поставила її у лампу. За десять хвилин солодкий запах квітки заполонив кімнату. Аромат був настільки приємним, що здавалося ніби знаходишся не у квартирі, а десь на полі серед цих фіолетових бутонів, які радують не тільки нюхові рецептори, а очі.

Якщо хтось колись бачив поле лаванди, то знає, яка це краса. Особливо вона розкривається ввечері або вранці. Саме тоді промені сонця, проходячи скрізь земну атмосферу, деформують спектр свого світіння та довкола все змінюється. Кольори часто стають яскравішими та зовсім не схожими на реальні. Таке безумовно заворожує людське око, яке не звикло до такого, а тому його від цього не відірвати.

Женя, яка розплющила очі, дивилася на свічку, що підігрівала воду з олією. Вогонь спокійно горів. Тільки час від часу коливався у різні сторони. Однак це було так естетично, що здавалося немов він танцює. Від цього не можна було відлипнути, а тому тільки зараз Євгенія зрозуміла чому кажуть, що на вогонь можна дивитися вічно. Це дуже захопливий процес пришвидшеного розкладання, адже з наукової точки зору - є хімічним процесом, де каталізатором виступає кисень, що дає нам життя.

Але від такого цікавого процесу Євгенію змусив  відірватися смартфон. Коли дівчина взяла до рук телефон, то відверто здивувалася. Її хотіла чути мама. Від цього у Жені все похололо всередині. Вона боялася брати слухавку, але розуміла, що якщо цього не зробить, то буде набагато гірше, а тому сказала:

- Привіт, мамо.

- Привіт, ти маєш хвилину?

- Так.

- Тоді кажу швидко - завтра я вдома влаштовую сімейну вечерю. Там я буду вас знайомити з Анатолієм та його родичами. Я дуже надіюся, що ти прийдеш, бо маю одну новину, яка стосується тебе.

- Яку?

- Усе завтра.

- Добре, - протягнула розгублено Женя. - А на яку годину?

- Я тобі напишу повідомлення, а зараз кладу слухавку, бо маю бігти.

- Гаразд, - сказала Євгенія, яку охопило нервування. Вона не бажала йти на ту вечерю, адже дівчині не кортіло бачити Толіка, а тим більше їй лякала новина матері. Женя навіть близько не могла уявити, що їй готувала мама. Це було для неї загадкою, яка перестане бути такою тільки завтра.

Євгенія заплющила очі. Якось їй все це сильно не подобалося. Вона досі не могла оговтатися від учорашнього вечора та змиритися з тим, що закохалася в Толіка, а тут якісь невідомі сюрпризи від мами.

Біля другої години дня прийшла Оля. Ця білявка виглядала убитою. Хоча це було логічно - Оля вчора дуже сильно пиячила.

- Привіт, - сказала вона. - О, лаванда. Від чого нерви заспокоюєш?

- Та від усього, а ти, я бачу, файно відгуляла. О котрій прийшла додому?

- Десь о четвертій ранку. Але скоріше мене привезли. Я заснула.

- Це добре, що тебе привезли, - зачинила вхідні двері Євгенія.

- Твоя правда, - пройшла подруга до вітальні, де гепнулася на диван. - Зробиш чаю?

- Так, - відповіла Женя із коридору та пішла на кухню, де увімкнула чайник та пішла до подруги. Оля тим часом розповзлася на дивані мов щось рідке.

- Тобі ромашку заварити?

- Угу та щось від голови.

- Добре.

Невдовзі подруга Слизько пила чай, а сама дівчина втягувала у свій організм міцну чорну каву, яка аж зводила язик. Євгенія ніяк не могла почати розмову, адже у неї не знаходилося для цього потрібних слів. Але все за дівчину зробила білявка:

- Що сталося між тобою та Яріком? Ви кудись пішли та зникли...

- Він паскуда, - коротко відповіла Євгенія, опустивши очі. - Він хотів від мене просто сексу.

Оля від здивування вимарила очі. Вона не вірила у сказане. Це здавалося їй нісенітницею.

- Ти серйозно?

- Так, - скривилася Женя. - Він просто хотів зробити це зі мною на лавці та все.

- Я знала, що Ярік... Він хоч не...

- Йому не дали зробити задумане. На щастя, поряд проходив Толік, який врятував мене.