Глава 12

Коли двері за мамою та Толіком зачинилися, то Женя одразу заревіла. Її переповнювало багато емоцій, які душили. Дівчина відчувала гіркоту. Вона надіялася на більше, але...

- Клятий дзвінок матері! - крикнула Євгенія та одразу захлинулася  слізьми. Її було настільки погано, що не передати.

Однак з однієї сторони Євгенія розуміла, що якби вони поцілувалися, то все пішло б далі, але він наречений її мами. Толік зробив пропозицію Тамарі.

- Але як він дивився на мене, - думала Женя. - Його очі горіли. Він також хотів цього? Але якщо це дія алкоголю? Ні! Він так само позирав на мене в ресторані...

Дівчина схопилася руками за голову. Тепер вона не переймалася за свою зачіску. Їй хотілося розібратися у цій всій ситуації. Але вона не знала, як це зробити, бо нічого не розуміла.

Тільки через пів години вогонь, що палав у ній, загасився, а мозок, який позбавився дії вина, став аналізувати ситуацію. Дівчина почала чітко розкладати все на свої місця, але це нічого не дало.

Євгенія бачила та відчувала, що Толік має до неї цікавість, але який із цього сенс? Він не поцілував її... Цей сіроокий мав можливість. Русявий міг наплювати на дзвінок та продовжити, але зупинився та різко відсторонився від неї. Його очі вмить стали холодними. Толік став відчувати себе ніяково.

- Значить він дійсно кохає мою матір, а я була для нього захопленням на декілька секунд, - проказала у голос Євгенія, сидячи біля відкритого вікна.

Дівчина дивилася на зоряне небо, яке її дуже сильно лякало. Чорнявці було важко уявити, що планета, де вона нині, літає у чорному космосі, який настільки великий, що ніхто не знає, де він починається, а також де його кінець. Однак має бути перше та друге. Усе у світі має свій старт та фініш.

Кожної секунди якась зірка вибухає, створюється нова галактика... А люди в цьому всьому процесі секундне явище, бо існують дуже мало. Для космосу ми якісь мікроби з простою будовою, які гадають, що вони володарі світу. Проте це не так. Ми ніхто, але переконані, що від нас щось залежить. Проте це далеко не так.

Євгенія опустила свій погляд. Сьогодні у неї був шалений день, який приніс їй дуже багато різних емоцій. Вони викликали в її душі торнадо, але нині дівчина розуміла одне. Вона закохалася в того Толіка. Саме це почуття до неї прийшло учора в парку, а сьогодні спалахнуло з новою силою. Ось чому вона змінилася, перестала відчувати пригнічення та невідомо звідки з'явилася тверда впевненість.

Але Слизько від цього не ставало простіше. Вона визнавала, що має почуття, але тут же чітко тямила - він наречений її мами. Анатолій недосяжна ціль для неї.

- А якщо поборотися за нього? - запитала сама у себе чорнявка. - Але тоді я стану ще більшим ворогом для мами... Хоча вона так мене не любить. А якщо спробувати?

Думки Жені раптово перебив дзвінок. Смартфон, який лежав на скляному столику, став вібрувати. Дівчина взяла телефон до рук та відповіла. Її хотіла чути Оля.

- Ти де пропала? - кричала голосно Лозіцька. Вона перебувала десь у дуже шумному місці, бо на задньому фоні чулася голосна музика.

- Я вдома.

- Як вдома? Що ти там робиш? Невже ти з Яріком?

- Не згадуй ім'я цього покидька!

- А що сталося? Ви посварилися?

- Я тобі завтра розповім, бо зараз у мене нема жодного бажання говорити.

- Гаразд... Але надіюся, що нічого страшного не сталося.

- Усе нині добре.

- Мене це радує. Тоді до завтра...

- До завтра.

Женя поклала смартфон. Їй було дуже тяжко. Вона схопила ту чашку, звідки пив Толік, та понесла її на кухню. Спочатку дівчина думала її жбурнути у відро для сміття, але не змогла цього зробити. Руки чорнявки тримали цей порцеляновий виріб. Він зберігав його тепло. Тому Євгенія відчинила шухляду та поставила чашку на найвищу поличку. Вона навіть не помила її.

Після цього Слизько пішла до ванної кімнати, де скинула зі себе сукню та стала під теплий душ. Вона думала, що робити далі. Варіантів у голові знаходилося не багато. Перший був доволі простим - забути сьогоднішній день та все. А другий - воювати за своє щастя.

Але Слизько поки не знала, що їй обрати. З однієї сторони вона не бажала починати війну з рідною матір'ю, але з іншої - кожен сам виборює собі місце під сонцем.

Рівно о дев'ятій ранку Тамара Слизько прийшла до офісу. Вона зайшла до холу, який вчора палав. У повітрі стояв неприємний запах горілого. Однак його скоро усунуть робітники, що вже приїхали та оглядали масштаби ремонту.

Жінка швидко піднялася до свого кабінету, щоб не бачити то все. Звісно вона була налякана підпалом та запискою. Проте її більше турбувала Євгенія. Тамара вірила своєму нареченому, але погляд доньки говорив протилежне.

Тому Слизько думала тільки про неї. Вона розуміла, що на стороні Жені молодість. Хоча донька ще не починала жодних дій щодо Толіка. Учорашній вечір нічого не значив. Він просто залишився, щоб підтримати її.

- Але він сподобався Євгенії, - думала жінка. - Вона ревнувала. Це читалося в її  чорних очах. Моя донька поклала свій погляд на Толіка. Однак я його не віддам! Я хитріша за неї. Вона не зможе тягатися з такою суперницею. Я краща у всіх випадках.