Тамара швидко їхала. Місцями вона ігнорувала червоне світло та підрізала деякі автівки. Чорнявка якнайшвидше бажала дістатися офісу та побачити масштаби трагедії.
Через двадцять хвилин жінка приїхала до своєї роботи, де рятувальники гасили пожежу, яка розгорнулася на першому поверсі трьохповерхового будинку. Саме в цій будівлі знаходився головний офіс Слизько.
Очі брюнетки спостерігали за тим, як рятувальники боролися з вогнем, а всередині все нервово стискалося. Вона не хотіла думати, що це реальність. Однак це було саме так.
- Тамаро! - підбіг до неї Мезко. - Ти вже тут. Це добре.
- Як це сталося? - запитала вона у чоловіка, що також не вірив у те, що трапилося.
- Охоронці сказали, що почули звук розбитого скла, а потім коли спустилися, то зафіксували пожежу, яка дуже швидко поширилася.
- Значить, вони не бачили, хто це був? - запитала вона голосом, що тремтів.
- Вони знаходилися у приміщенні.
- А якого вони чорта сидять у приміщенні? У їхні обов'язки також входить охорона території!
Жінка кричала. Вона не могла стримати своїх негативних емоцій. Слизько вивертало.
- Ніхто не міг знати, що так станеться.
- Звільнити усіх до чорта лисого!
- Тамаро, - протягнув Мезко, зиркнувши на будівлю, яка вже фактично не палала.
- Краще скажи, що за записка була на сходах, - ледве промовила Слизько, яка від нервів важко дихала.
Олександр витягнув із кишені джинсів білий аркуш та дав його своїй начальниці. Сині очі жінки пробіглися по короткому тексту:
- Я перетворю твоє життя у пекло.
Тамара скривилася та моментально розірвала таємничу писульку спочатку на двоє, а далі на дрібніші шматки, які далі викинула просто на землю.
- Навіщо ти це зробила? Це ж докази!
- Ці докази нас погублять. Ти це добре знаєш.
Помічник Слизько затамував подих. Він розумів про що натякає жінка, але не бажав вірити. Він не хотів згадувати ті події, які сталися фактично рік тому. Вони викликали в ньому страх, а кров у венах схолола. У нього з Тамарою була одна таємниця, яку вони поклялися один одному ніколи та нікому розповідати, адже вона могла загубити їх.
- Ти думаєш, що це пов'язано з тим? - тихо запитав він.
- Так, - ледве махнула головою жінка.
- Але тоді не було свідків...
- Цить! - гримнула Тома. - Більше нічого не говори!
- Гаразд...
- Поліцію ми викликати не будемо. Не варто до себе притягувати увагу. Швидко зробимо ремонт у холі та все. Нічого страшного не відбулося. Це просто випадковість. Якісь підлітки розважалися та підпалили офіс...
Мезко мовчав. Він слухав Слизько. У неї від нервів тремтів голос. Він зараз відчував подібне. Йому було страшно уявити, що це сталося.
- А якщо все повториться? - запитав чоловік. - Якщо та невідома для нас особо продовжить мститися?
- Я бажаю думати, що це разова акція. Однак нині звільни всіх охоронців та найми інших.
- Тамаро...
- Роби, як сказала, - гаркнула жінка, яка дивилася на те, як пожежники вже ліквідували загоряння та збирали своє обладнання. Жінка була дуже перелякана, проте одночасно раділа, що згоріла не вся будівля. Постраждав тільки перший поверх, а саме хол. Тамара у голові вже прораховувала скільки грошей піде на це та часу. Вона надіялася за два тижні повністю прибрати сліди пожежі.
Слизько попрямувала до своєї автівки. У голові брюнетки все змішалося. Вона думала, що нарешті стала щасливою - знайшла чоловіка своєї мрії, вийде заміж, буде жити гарним життям, але минуле вирішило нахабно нагадати про себе. Воно зухвало зіпсувало настрій Тамарі, яка була налаштована воювати з невідомим їй ворогом. Жінка відчувала готовність стерти у порох ту людину, яка сьогодні таке вчинила з її офісом.
Коли жінка опинилася за кермом, то витягла телефон. Вона набрала номер Толіка. Однотонні гудки тягнулися сорок секунд, проте голос свого нареченого брюнетка не почула. Це злякало Слизько, яка на фоні тої події, що сталася сьогодні, почала фантазувати собі лихе.
Пальці, що трусилися, знову набрали номер Толіка. Лише під кінець дзвінка вуха Томи почули голос її коханого. Вона моментально заспокоїлася.
- Я дуже рада тебе чути, - сказала жінка. - Я вже вертаюся до ресторану.
- Тамаро, туди нема сенсу їхати. Я зараз вдома у твоєї доньки...
- Що? - скрикнула Тома.
- Жені стало зле, а тому я відвіз її додому.
- Я зараз буду! - кинула слухавку брюнетка та одразу рушила. Слизько накрила раптова хвиля ревнощів, яка змушувала її йти на страшні речі. Звісно жінка довіряла Толіку, але не мала такого до доньки, яка вчора нахабно розглядала її нареченого.
#1956 в Жіночий роман
#8431 в Любовні романи
#3281 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 16.11.2022