Глава 9

Неділя розпочалася для Жені біля дев'ятої ранку. Вона прокинулася від того, що виспалася та відчувала енергію. Дівчина навіть зловила себе на думці, що якби не дощ за вікном, то можна було піти на пробіжку, проте не доля.

Однак раптово дівчина потяглася до смартфона. Вона надіялася, що там буде повідомлення від Яріка. Однак телефон мовчав. Чорнявка стала себе переконувати, що хлопець ще спить, а тому не треба так переживати. Хоча їй хотілося вже усе знати, але інколи варто почекати.

Тому Євгенія накинула на себе халат та вийшла зі спальні та злякалася від голосу, який пролунав із вітальні.

- Вибач, що вчора потурбував тебе.

Перші дві секунди дівчина не могла зрозуміти, що відбувається, але далі мотнула головою та згадала вчорашній вечір. Думки про Яріка абсолютно затьмарили випадок із помічником матері, що мав учора місце.

- Євгеніє, ти сильно злишся? - сидів Олександр на дивані, який із похмілля виглядав ледь не на п'ятдесят років.

- А чого мені злитися? - запитала вона. - Ти ж мені нічого поганого не зробив.

Однак це не втішило Мезка, який схопився за голову. Женя розуміла його стан, а тому пішла до ванної, де знайшла таблетки від головного болю та принесла йому.

- Тримай, - поклала на столик дівчина медикаменти, а також склянку води.

- Дякую, - проказав він, випивши дві пігулки знеболювального.

Далі між ними запала мовчанка, аж поки її не порушив блондин:

- Що я тобі вчора говорив?

- А ти хіба не пам'ятаєш?

- Останнє, що у моїй голові є, то як ти відкриваєш двері. Далі в мене перед очима чорна картина.

- Зрозуміло...

- Я тобі багато зайвого нашептав?

- Тільки про мою матір та твої почуття до неї. Але я нікому не розкажу, що ти говорив, а тим паче, що прийшов у такому вигляді до мене. Я буду мов риба.

Чоловік підняв голову та сумним поглядом глянув на дівчину. У нього спочатку не знаходилося слів, але далі сказав:

- Навіть якщо скажеш Тамарі, то її все одно. Та жінка знає про мої почуття до неї, а кепкує, що, начебто, між тобою та мною щось є.

- Серйозно? - здивувалася Женя.

- Сам не вірю, - взяв до рук чоловік пусту склянку та продовжив. - А можна ще?

- Звісно, - пішла дівчина на кухню, де взяла фільтр із водою та принесла до вітальні. Євгенія розуміла, що нині йому треба багато рідини.

- Красно дякую, - проказав він. - Хоч хтось на цій землі допомагає.

- Учора ти мені, а сьогодні я тоді. Таке життя.

- Твоя правда... Ти чекаєш на дзвінок?

- Що? - не зрозуміла його запитання дівчина.

- Ти постійно дивишся на телефон. Тобі хтось має зателефонувати?

- Та, ні...

Мезко зиркнув на дівчину. Він пильно вдивлявся у її обличчя та промовив:

- Таке враження, що у тобі щось змінилося. Однак не знаю, що саме.

- Тобі здається, - відповіла Євгенія та продовжила. - Не знаю чи варто тобі казати, але я вчора зустріла маму в парку із тим Толіком...

Олександр засміявся. Йому стало боляче від слів доньки Слизько, але попри це він хотів чути продовження.

- І який він?

- Не хочу підлизуватися, але ти був би кращим партнером для неї.

- Не смійся з мене...

- Я не побачила в ньому чогось поганого, але для нього вона занадто стара.

- Тамара та молоді хлопці, то стандартна справа. Пів року назад вона з вісімнадцятирічним ходила.

- Серйозно?

- Ага. Тоді я її тролив, що він їй в сини годиться, а вона з ним у кабінеті зачинялася.

- У мене нема слів, - протягнула Женя, яка на мить уявила цю гидку картину. Але така її матір. Вона вже не зміниться.

- Я буду йти, - встав Мезко. - Не хочу створювати тобі дискомфорт.

- Та все добре, - відповіла дівчина.

Через двадцять хвилин Олександр покинув квартиру Євгенії. Останній було дуже шкода чоловіка, який так сильно кохав її матір, а вона на нього навіть увагу не звертала. Чорнявка бажала, щоб на його дорозі трапилася інша жінка, а її мама хай буде для нього просто спогадом. Але, на жаль, так від неї не може відхреститися сама Женя, яка за ці роки ніколи не відчувала її любов, яку дуже хотілося.

Євгенія пригадувала, що у школі всі розповідали про те, як проводять з батьками час, а у дівчини такого не було. Бабуся та дідусь, то абсолютно інші люди. Однак Женя раділа, що через таке дитинство не стала на лихий шлях, як це робили інші її однолітки, що мали не повну сім'ю. Вони в підлітковому віці вже пиячили, палили цигарки та робили інші погані речі, а Слизько знайшла у собі сили не кинутися в те річище, де так добре забуваються проблеми. Вона знайшла втіху в навчанні та книгах. Останні були добрим антидепресантом, який до сьогодні двічі на день вживала дівчина. Хоча сьогодні він не був їй потрібний. Євгенія відчувала дуже дивне піднесення, яке вона зараз пов'язувала з Яріком...