Глава 8

Лише ввечері Євгенія долізла до свого дому, адже система у страховій компанії запрацювала тільки о шостій. Однак весь цей час дівчині було чим зайняти свій мозок - вона думала про Анатолія.

Дівчина ловила себе на думці, що він їй сподобався, а також, що її мама якимось чином причаровує всіх чоловіків. Женя навіть почала заздрити цьому та розуміла, що навряд чи здобуде такі здібності, які даються лише певним людям.

Чорнявка сумно видихнула повітря з легень, зняла кросівки та пішла до ванної кімнати. Женя мила руки, а після цього глянула на своє відображення у дзеркалі та ледь сама себе не злякалася. Вчорашня ніч у барі добряче потовкла її - колір шкіри мав сірий відтінок, під очима сиділи синці, а погляд був неймовірно втомлений.

На мить Євгенії стало соромно, що з'явилася у такому вигляді перед тим Толіком, який так мило їй усміхався.

- Господи, як мені незручно. Що ж він про мене подумав?

Але цієї секунди дівчина застигла. Жені було дивно, що вона переживає за таке. Однак щось змушувало її генерувати саме такі думки. Це лякало, а скоріше насторожувало. Від цього донька Слизько відчувала себе якось дивно - у ній з'явилася якась таємнича радість. Але походження останньої Євгенія не могла зрозуміти, яка раптово перестала відчувати пригнічення, що постійно ходило за нею. Ледь не вперше у житті чорнявка хотіла радіти кожній секунді, адже раптово все стало навколо кольоровим.

- Це якась чортівня! - сказала у голос Женя. - Що за раптовий наплив радості? Мені випадково нічого не підкинули до тої пляшки води?

Але відповідь дівчина не встигла собі дати, бо роздався дзвінок у двері. Він дуже здивував її, бо вона нікого не чекала. Тому Женя подалася дізнатися, хто прийшов до неї. За дверима стояв кур'єр, що тримав у руках великий оберемок білих тюльпанів.

- Добрий вечір, - сказав хлопець, що держав квіти. - Ви Євгенія Слизько?

- Так, це я, - розгублено проказала вона, зиркаючи на ту красу, що він тримав в руках.

- Це вам, але перед цим знайдіть своє прізвище та розпишіться, - тицьнув він їй папірець на планшеті.

- Гаразд, - шукали очі відповідний рядок, а потім ліва рука залишила підпис.

- Дякую, тримайте, - передав він їй тюльпани.

- А від кого вони? - запитала Женя.

- Не знаю, я кур'єр. Моє діло вчасно доставити.

- Я зрозуміла, - протягнула Слизько та зачинила двері. Вона дивилася на квіти та дивувалася, адже не мала уявлення, хто міг їй подарувати такий доволі романтичний подарунок.

Мозок вразила думка, що це якась помилка. Що її переплутали з іншою Євгенією Слизько, яка, можливо, чекає на ці білі тюльпани, а вони тепер до неї не приїдуть, бо потрапили не туди.

Але маленька рожева записка моментально прояснила ситуацію. Очі прочитали, що там було написано косим почерком:

- Шкода, що ти вчора перебрала. Надіюся, що наступного разу наша зустріч буде у романтичній обстановці. Ярік.

Слизько не вірила словам, що там були. Вона тричі їх перечитала, але нічого нового не знайшла. Це шокувало чорнявку, яка нині тримала квіти від самого Ярослава. Дівчину це насторожило. Їй не вкладалося у голові, що той хлопець нею зацікавився. Євгенія добре знала, які саме дами його приваблювали - розпусні та гарні. Женя не відносила себе до цих категорій.

Тому вона швидко поставила квіти до вази та набрала Олю, яка у той момент релаксувала у ванній. Вона лежала у гарячій воді та фактично засинала, як тут закалатав телефон.

- Не дадуть спокою! - буркнула вона та відповіла, не глянувши на екран. - Слухаю.

- Привіт, у тебе є час поговорити?

- Євгеніє, звісно є, - впізнала вона голос подруги та зраділа.

- Зі мною сталося якась помилка, - швидко проказала Женя.

- Яка? - запитала Оля.

- Ярік надіслав мені цілий оберемок квітів зі запискою, де пише таке, що торба.

- А можна докладніше? - не вірила Лозіцька вухам.

- Написав, що хоче романтичну зустріч.

- Ого! Серйозно? Це точно Ярік? Можливо це інший?

- Ні, це він. Адже перед тим він зауважив - шкода, що ти перепила.

- Євгеніє, я просто очманіла.... У мене нема слів. Ніколи не могла б подумати, що Ярік на таке здатний. Господи, невже він змінився та нарешті зрозумів, що бігати за силіконовими тепешками дурна витівка та вирішив знайти собі нормальну дівчину... Якщо це так, то я неймовірно рада. Ви будете гарною парою...

Євгенія усміхнулася та запитала:

- І що тепер мені робити?

- Чекай від нього дзвінка або повідомлення.

- Я думала, що мені варто...

- Ні, - перебила її Ольга, що відчувала від цієї новини дивне збудження. – Хлопець сам має написати.

- Добре.

- Чорт, я така рада, - знову повторилася Оля. - Ще декілька хвилин тому, я вважала свого любого брата козлом, а він таке викинув. Уявляю, як буде радіти тітка Галя, яка нарешті дізнається, що її син перестав бігати по тих страшних дівках.