Глава 3

Настрій у Євгенії був настільки жахливим, що не описати. Вона повільно вийшла з багатоповерхівки та потягнулася до своєї фіолетової автівки з круглими фарами.

- Хоч хтось завжди біля мене, - сказала дівчина, сівши всередину. Після цього тендітна рука брюнетки завела  надзвичайно тихий мотор, а колеса повільно покотилися по сухому асфальту.

Спочатку Женя Слизько думала податися додому, але вирішила зробити трішки не так. Дівчина розуміла, що в чотирьох стінах їй стане лише гірше, а тому знову подалася до торгового центру, де сьогодні купила сукню на  випускний.

Євгенія хотіла побути на одинці, але не бажала при цьому знаходитися у своїй пустій квартирі. Таке нагнітало на дівчину ще гірший настрій, якого їй дуже кортіло позбутися, але, на жаль, не виходило.

Звісно вона знала чому так. Женя не раз ходила до різних психологів, які пояснювали, що проблема дівчини дуже проста, а одночасно неприємна - відсутність уваги матері.

Фахівці пояснювали їй, що варто жити далі та не зациклюватися на дитячих образах, бо це нічого не змінить. Але інколи Женя думала про це та розуміла одне - саме таке стало причиною того, що вона відчуває у собі постійно невпевненість та боязнь у наступному дні.

Не раз чорнявка ловила себе на думці, що хотіла бути як її подруга Ольга - сміливою, веселою та ніколи не боятися показувати себе. Однак цих функцій не було в дівчині, яка вже приїхала до торгового центру, де кишіло людьми.

Вона вийшла з авто та подалася до входу. Їй хотілося заблукати серед відвідувачів, але не виходило. Євгенію це засмутило, але вона змирилася з цим. Її очі просто розглядали речі довкола, аж поки вона не потрапила до ювелірного магазину.

Там знаходилося дуже багато красивих речей: каблучок, сережок, браслетів... Євгенія навіть відчула бажання щось собі купити, але раптово її увагу відвернув на себе блондин, який стояв та обирав разом із якоюсь чорнявкою кулон.

Дівчина дивилася на нього, а в голові оцінювала його блакитні очі, чіткі вилиці, тонкий ніс, а також високий зріст та гарну тілобудову. Сказати, що він красень, то нічого не бовкнути. Незнайомець був більше, а ніж вродливий. На жаль, такого не можна було сказати про дівчину, що стояла біля нього та крутила носом – їй все не подобалося.

Раптово Женя відчула себе дуже самотньо та різко обернулася. Їй більше не хотілося дивитися на них та вирішила піти геть.

- Обережніше! - сказав до неї голос молодика, коли вона зробила оберт на сто вісімдесят градусів та вперлася у невідомого.

- Вибачте, - пробурмотіла Євгенія та одразу побігла геть із того магазину.

По дорозі дівчина картала себе, що взагалі зайшла туди. Їй було неприємно від своєї поведінки, а тому вирішила податися до своєї автівки та поїхати нарешті додому.

Євгенію гризло те, що через свою невпевненість та сором'язливість мало з ким знаходила спільну мову. Тільки Ольга її розуміла, але з нею дівчина товаришувала зі самого дитинства, а інших друзів у неї не було, а тим паче хлопців.

Коли вона вийшла на вулицю, де безщадно палило літнє сонце, то одразу помітила біля своєї автівки якусь метушню, що викликала у ній страх. У голові пронеслося чимало лихих думок.

- Що сталося? - підійшла вона ближче до місця події та все одразу зрозуміла. У її авто врізалися.

- Ви Євгенія Слизько? - запитав поліцейський років сорока.

- Так, - відповіла дівчина, дивлячись на розбиту задню фару, а всередині у неї в цей момент стало боляче.

- Знайомтеся - Павло Гнатюк, - показав він водія "Ниви", що стояв поряд. Це був чорнявий хлопець, який похмуро дивився на пошкодження, а потім глянув на Євгенію. У  його яскравих зеленкуватих малахітах стояла журба. Він був дуже засмучений.

Це помітила дівчина, якій стало шкода його, а тому промовила:

- Надіюся, що у вас є страховка?

Він мовчки махнув головою, а після цього почалася паперова тяганина, яка завершилася тим, що всі роз'їхалися додому, але перед цим водій "Ниви" сказав до Євгенії:

- Вибачте, я дійсно не хотів. Це сталося випадково. Досі не розумію, як таке зробив. Мені дуже прикро.

- Та все добре, - сказала дівчина дивлячись на задню побиту фару та зім'яте крило. - Головне, що всі живі, а шматок металу, то таке.

- Це точно, - протягнув він, дивлячись на неї та продовжив. - Гадаю, що страховка покриє затрати на ремонт.

- Та тут не багато пошкоджень. У тебе гірше.

- Угу, - зажурено проказав хлопець.

Після цього він поїхав, а Женя залишилася сама на стоянці. Вона засмутилася, що завтра їй доведеться їхати у страхову компанію, але куди подітися – таке життя. Ніхто не знає, що на нас чекає завтра. Тому бажання провести завтрашній день вдома залишиться просто думкою.

Майже цілий вечір Євгенія просиділа у гарячій ванній. Вона мокла у пекучій воді та дрімала. Дівчина гадкувала, що щось у цьому житті варто змінювати. Женя мріяла, що робота, яка у неї невдовзі буде, принесе у її життя більше барв та змусить вийти з цього стану. Дівчина дуже хотіла змін у своє життя, однак вона не розраховувала, що вони почнуться вже.