Глава 1

Пролог

- Ти пропонуєш стати нам таємними коханцями? - запитав Анатолій, який сам не вірив у те, що сказав.

Євгенія усміхнулася. Вона так хотіла його, що нині навіть була згодна на таке.

- Так, але це довго не буде тривати. Моя мама дуже вітряна жінка. Думаєш чого вона народила мене так рано?

Таранович опустив очі, а вени на його руках напружилися. Він хотів погодитися, але йому заважали думки, але емоції та почуття...

Женя бачила його вагання. Вона всередині розуміла, що фактично схилила його на свою сторону. Тепер тільки залишився останній крок, який Слизько не стала відтягувати. Дівчина пішла у відчайдушну атаку.

Глава1

Дівчина з темним волоссям сиділа на м'якому кріслі. Її очі були прикуті до телефону. Вона гортала стрічку новин та відчувала гірку нудьгу, яка все більше та більше накривала. У результаті бажання тримати в руках смартфон зникло, а тим паче дивитися на нецікаві дописи. Тому Євгенія відклала у сторону ледь не найважливішу річ в житті сучасної людини та стала очікувати поки її подруга одягне на себе сукню та вийде до неї красуватися.

Однак Ольга не виходила, що тільки дратувало Женю. Вона звісно розуміла, що її подруга та одночасно одногрупниця хоче виглядати ідеально на випускному балу, але це не означає, що вони три години мають обирати їй сукню. Останню Євгенія знайшла собі за двадцять хвилин та не морочила  нікому голову, але так тільки вміє вона. Дівчина ніколи не шукала щось незвичного, адже знала, аби виглядати неймовірною не треба купувати щось дороге та фірмове. Можна знайти просте вбрання та різними деталями зробити свій образ вишуканим.

- Ну як тобі? - нарешті вийшла Ольга до Євгенії, яка зиркнула на неї своїми чорними очима.

Білявка повернулася на триста шістдесят градусів, аби показати світло рожеву сукню, яка більше нагадувала пишну цукрову вату. Подруга Ольги не стала приховувати правду та сказала:

- А може краще те червоне, що ти приміряла перед цим? Воно хоч підкреслювало твою фігуру, бо у цьому вбрані ти якась гігантська.

- Невже так погано? - скривилася дівчина та глянула у дзеркало, що стояло збоку. - Я наче у ньому мила...

- Ні, ти у ньому ніяка. Світла сукня, світле волосся... Краще бери червоне.

Ольга закотила свої круглі світло-коричневі очі. Їй не була до вподоби порада Євгенії, що розляглася на рожевому дивані та знудженим та одночасно сумним поглядом дивилася на неї.

- Гадаю, що варто потягнутися в інший магазин, - сказала вона, роздивляючись себе у дзеркалі. Її очі надіялися побачити, що не все так погано, але вони їй показували правду.

- Ольго, це десятий. Я не витримаю одинадцятий...

- Добре, добре... Тоді я візьму блакитне. Воно гарно підкреслювало мою талію. Так же?

На знак згоди Євгенія махнула головою, а її подруга знову побігла приміряти сукню. Ольга хотіла переконатися, що блакитний шмат тканини зробить із нею королеву.

Женя знову схопила телефон. Вона на цей раз не гортала соціальні мережі, а зайшла у застосунок для листування. Дівчина дивилася на повідомлення, яке вона декілька днів тому відправила мамі з проханням прийти на її випускний, проте вона не відповідала. Це було у стилі тої жінки, яка фактично ніколи не звертала увагу на свою доньку. Однак це не стосувалося бізнесу, що так активно вона розвивала. Він приносив матері Жені чималі кошти, якими жінка відкуплялася від доньки.

Однак Євгенія давно не маленька дівчинка та розуміла чому до неї таке ставлення. Причина була в тому, що Тамара народила її в п'ятнадцять років. Тобто коли Женя з'явилася на світ, то її матір була ще сама дитиною, яку надурили.

Бабуся розповідала, що Тома дуже сильно закохалася в чотирнадцять років у одного хлопця, а потім ці почуття принесли дві смужки. Також Євгенія знала, що від неї хотіли позбутися, але коли прийшли до лікаря, то було пізно. Ніхто не хотів робити аборт такій юній особі на четвертому місяці. Тому на світ з'явилася Женя, яка сиділа та думала про це. Інколи їй від цього ставало сумно, але життя дуже бентежне.

- Чого така кисла? - підійшла до неї Ольга, тримаючи в руках пакет, де лежала сукня. - Що в тебе сталося за ці три хвилини?

- Мама не відповіла на мою пропозицію.

Подруга мотнула головою. Вона не любила коли Женя впадала в такий стан.

- Досить нюняти. Ти взагалі щаслива дитина. Вона тобі дає безмежний доступ до грошей, а ти навіть не користуєшся цим.

- Щось ці гроші не роблять мене щасливою, а якось навпаки.

- То подзвони їй, - запропонувала білявка. - Може вона не бачила твоє повідомлення? Ти про це думала?

Женя здвинула плечима. Всередині їй хотілося думати, що подруга має рацію, але знала, що це не так.

- Давай бігом дзвони! - гримнула Ольга.

Євгенія стиснула свої губи у вузьку лінію, але послухала подругу, яка була її стимулятором для дій. Дівчина розуміла та добре знала, що без подруги вона ніхто. Женя відчувала себе завжди слабкою, їй не вистачало хитрості та сміливості, яку мала Ольга.

- Ти впевнена, що це гарна ідея? Бо мені здається, що ні...