Відкривши очі, я побачила вродливого брюнета в діловому костюмі, що сидів в кріслі біля ліжка, в якому я лежала.
- Нарешті... Діано, люба, я такий радий, що ти прийшла до тями, - промовив він, дивлячись на мене.
Мене і справді звали Діана, але цього красеня я точно не знала і бачила його вперше в житті.
- Вибачте, а ви хто? - розгублено поцікавилася я, роздивляючись його.
- Як хто? Діаночко, ти мене лякаєш... Я твій чоловік. Невже ти мене забулась? - шоковано промовив незнайомець.
Оце так поворот... Останнє, що я пам'ятала - це те, як ми з моєю подругою Іркою святкували в нічному клубі її день народження. Заміжньою я точно не була, бо я б про таке знала.
Крім того, такого високого і широкоплечого красунчика я б точно запам'ятала.
- Це якась помилка... Мене звати Діана Войтенко. Мені двадцять п'ять років. Я ніколи не виходила заміж і працюю продавчинею в книжковій крамниці, - видала я все, що точно знала і чудово пам'ятала про себе.
- Не хвилюйтесь, Денисе Володимировичу, таке іноді трапляється після травм голови. Ваша дружина марить, а також у неї амнезія. Але ми її вилікуємо і все буде добре, - промовила висока білявка років сорока, одягнута в білий лікарський халат.
Голова у мене і справді жахливо боліла. Обережно помацавши потилицю, я зойкнула, бо там була добряча гуля.
Огледівшись довкола, я побачила, що знаходжусь в розкішній і дуже комфортній медичній палаті.
Судячи з усього, моя бідолашна голова серйозно постраждала, але я була впевнена у тому, що все правильно пам'ятаю.
Я пригадала своїх батьків, першу вчительку і навіть свого начальника з роботи.
Якщо це марення, то якісь вже аж надто реалістичні... Крім того, якось дуже дивно для дружини багатія марити про те, що вона працювала в книжковій крамниці і ледь зводила кінці з кінцями, бо жила на крихітну зарплатню.
- Діаночко, сонечко, поглянь на мене. Я не можу повірити у те, що ти могла мене забути, - промовив красунчик і з таким сумом подивився на мене, що я навіть розгубилася.
- Я... Я нічогісінько про тебе не пам'ятаю...
- Не хвилюйся, люба, тобі це шкідливо. Я впевнений, що через кілька днів все мине і ти про все згадаєш, - сказав брюнет, обережно взявши мене за руку.
- А як тебе звати і як я травмувала голову? - запитала я, розглядаючи дорогущий годинник мого, так званого, чоловіка.
- Я - Денис Островський... Ми з тобою одружилися три місяці назад. А до того зустрічалися майже пів року... Ти впала з коня під час занять з верхової їзди.
Що?! "Впала з коня"?! Серйозно?! Та я жахливо їх боюся з тих пір, як одного разу мало не отримала копняка, коли дражнила коня у бабусі в селі.
Чим далі, тим дивніше... Але навіщо якомусь красеню - багатію переконувати мене в тому, що я його дружина?
- Ось поглянь, Діано, - промовив Денис, простягаючи мені свій телефон. Там було багато моїх фото і фото, де ми з ним були разом. Особливо мені сподобалося фотка, де ми на розкішній яхті пили якісь блакитні коктейлі.
Мабуть, я дуже сильно вдарилась головою, якщо забулась про таке щасливе та багате життя і почала марити про те, що жила на якісь нещасні копійки і постійно змушена була економити.
Або тут щось не те і мене хочуть обманути... Але навіщо?
#224 в Детектив/Трилер
#87 в Детектив
#2104 в Любовні романи
#407 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 17.11.2026