23 (2)

— Це з яких пір ти вирішуєш, кого впускати, а кого ні? От вигонить він тебе звідки притяг. — Суворий жіночий голос вплівся в крики так рішуче, що дворецький гикнув і перестав волати і намагатися схопити вільною рукою вертке звірятко, котре ще й крилами відбивалось. А по краях тих крил примудрилось відростити шипи. — Теж мені зберігач спокою.

Говорила жінка здається тихо, але якось так, що всі чули. Лесі здавалося, що вся вулиця чує.

Катц пищати теж перестав, хоча відпустити руку й не подумав.

Леся затнулася на півслові про те, як дворецький буде гній вичищати і купати вуличних собак.

Та й взагалі, стало тихо-тихо. Звуки міста геть зникли.

— Теж мені придумав. Його справа відчинити, привітатись і відправити майстру сигнал. А воно тут замкові ворота з себе корчить. Родичами майстра перебирає.

І Леся навіть не здивувалась, коли поряд з дворецьким з’явився привид жінки. Такий же суворий, як і голос. Ця пані легенько торкнулась пальцем місця між крилами Карца і того наче магією перенесло на руку Лесі. Він її обплів, як змія і звідти зашипів, але схоже було більше на кішку.

Який різносторонній, чомусь зраділа Леся.

— Вітаю в сутінковому замку, — продовжила говорити пані-привид, але її голос став м’якішим. — Давно до нас в гості не заходили гарні жінки, ступила вона до Лесі і Григорій смикнувся, наче хотів запхати проблемну відьму собі за спину і більше звідти не відпускати. — Тим більш настільки яскраві. Яскраві жінки зараз постійно в справах. А колись приходили танцювати, перше рожеве вино пили.

Вона похитала головою і посміхнулась Олаву.

— Привіт, Тесса, — сказав той м’яко, як приємній родичці.

— Виріс, — з теплом констатувала вона щось невідоме і перевела погляд на некроманта. — Яке дивне співвідношення, — сказала. — Живеться тобі, воїне, мабуть не сумно. Світанковий тебе впустить, в тобі нема зла, тільки сила.

— Дякую, — буркнув Григорій не надто задоволено.

— І випустить теж, — в голосі привида прорізалась веселість. — Разом з твоїм вогником. Ніхто не стане втримувати непокірний вогонь, навіть маленький. А то вогонь в боротьбі розростається і підпалює вуса старим котам. А потім ті плакатись приходять. Допомоги вимагати. От хто взагалі вимагає допомоги? Її ж просити потрібно. — Жінка обвела всіх поглядом, кивнула і життєрадісно сказала: — Заходьте, я проведу вас до майстра. Він вже чекає. І це заносьте, куди вже без нього, — вказала на Джима.

Чоловіки підняли бранця. Покусаний дворецький без зайвого звуку відступив в бік, та ще й двері притримав, щоб не дай боже не закрились, коли не треба. Леся вирішила, що зі своєю рукою він прекрасно розбереться без її сумнівної допомоги, хоча перша допомога при пораненні так і лізла в голову,  і поспішно пройшла повз.

— Вогник? — спитала в жінки, котра чомусь її зовсім не лякала, хоча здавалося, що мала б.

 Зате було цікаво-цікаво. І Катц припідняв голову, роззираючись, хоча дивитись поки було ні на що, звичайне майже пусте приміщення зі сходами, що розходяться в два боки навпроти дверей. Крім сходів в цьому приміщенні було кілька рослин і диван під стіною справа. Навіть дверей, окрім тих, що між сходами, ніде не видно.

— Ти вогник. Яскравий, але поки невпевнений. Можеш спалити, можеш чиєсь життя освітити. Як схочеш, — відповіла привид і посміхнулась. — Що собі вибереш. Але ти добра. І різним темним біля тебе добре, хоча деякі не признають. Чи оберігають, бо їх життя не може бути безпечним. Хто їх знає?

Вона тихо пирхнула, прискорила крок, обігнала Олава з Григорієм і помахом руки відкрила двері між сходами. А Леся вже уявила, як Джима будуть волочити вверх.

За дверима виявився довгий, досить вузький коридор. З килимом на підлозі, світлими шпалерами на стінах і купою дверей. Лесі воно якийсь старий готель нагадало.

— Він в лабораторії. Чекає, — пояснила привид, довела до дверей, всього п’ятих по рахунку і веліла: — Заносьте. Куди його тепер подінеш?

І двері самі собою відчинились.

Леся відчула себе героїнею з «Синьої бороди», навіть моторошно стало. Але за дверима виявилось велике, добре освітлене приміщення. Якщо це й була лабораторія, то досить дивна. Ніяких тобі столів з невідомими приборами. Але на несподівано кам’яній підлозі підозрілі кола одне в одному намальовані, ще й з якимись символами, котрі на цих колах зображали бусини на нитці, не інакше. А на стінах темні дзеркала і теж щось незрозуміле намальоване,  наче лоза поросла, а потім так і заслигла.

— Киньте коло порога, воно мені енергетику зіпсує, якщо занести вглиб, — веліли чоловічим голосом, і Леся несподівано для себе зрозуміла, що примудрилась не помітити високого красеня. Блондина. Рази в три більше схожого на скандинавського бога, ніж Олав.

Леся наштовхнулась на його погляд і відчула невагомість, здавалося, ступи вона зараз крок вперед і за спиною виростуть крила, як у тієї феї.

А в наступну мить вона опинились за спиною Григорія і невагомість зникла.

— Це ж треба, — сказав незнайомець і розсміявся.

Промокод на книгу Тані Толчин — doFeWHsr