22 (2)

— Добре, — сказала Леся послухавши, подумавши і по черзі подивившись на чоловіків. З пам’яттю у неї було все гаразд. Тому вона зупинила погляд на на Григорії і спитала: — Від кого ти ховався перед тим, як ці четверо підійшли? Ти пригинався, так, наче хотів, щоб тебе не було видно з якогось ракурсу.

Олав теж подивився з цікавістю.

Некромант зітхнув і признався:

— Від Бихта. Поняття не мав, що цього козла зачарувати примудрився якийсь малий придурок. А мене він впізнати міг.

— І що? Неприємний знайомий? — спитала Леся.

Олав дивився з інтересом. А сама вона почувалася злою дружиною на допиті нетверезого чоловіка.

— Неприємний. Він навіть для демона несповна розуму. Але справа навіть не в цім. Бо, трішки подумавши і переставши злитись на одну руду відьму, я зрозумів, що навряд вона могла опинитись аж тут через власну буйну фантазію. Її мало додому притягнути. А значить що?

— Значить хтось допоміг, — замість Лесі сказав Олав.

— Так. А іще цей козел постійно зв’язується з різним непотребом. Не здивуюсь, якщо він мріє, що демони одного разу захоплять Землю і загонять людей в рабство.

— І ти його просто так відпустиш? — здивувалась Леся і озирнулась на пакунок, за котрим поки ніхто не прийшов. Аж віддавати цього козла замотаного у власні дивні крила не захотілось.

— Сам він збити портал не міг. В нього тільки дурості багато, на чотирьох таких вистачить. Всього іншого не мало. Хочу подивитись, хто за ним прийде і в якому він буде настрої. Бо знаєте, — Григорій уважно подивився на Лесю, потім на Олава, котрому чи вірити став, чи навпаки, — мене ця дивна ситуація з відьмами починає непокоїти. А коли в якійсь дивній ситуації ще й різні ідіоти починають вигулькувати, це і зовсім недобре. Причому, моя параноя прямо шепоче, що неспроста там ті вовки з сокирами з’явились. І та дурепа сиділа в кущах, очікуючи нашого появлення, духів місця злила і мала старших покликати. Про те, що я на тому болоті випробовую амулети і підкинутих чиїхось учнів, знає досить багато людей. Хоча, звичайно, скоріше на портали хтось налаштувався і чекав, поки відьма сама піде. Так що може й співпадіння.

— Іншу відьму вони не можуть пошукати? — буркнула Леся, котрій такої уваги до себе зовсім не хотілось.

— Сильних і майже беззахисних відьом небагато. Причому, небагато у всіх світах поспіль, мабуть, — серйозно сказав Григорій.

— Я б до відьми, за котрою можеш прийти ти, не підійшов, — сказав Олав. — І Джек Бихта точно зачарував.

— Конкуруючі групи? — спитав чи у стелі, чи у всесвіту Григорій. — Тому твій козел і попався. Слідкував за однією рудою відьмою, можливо не кинувся її ловити, бо поруч поліцейський з’явився. А тут представник більш рішучих і дурних мисливців. Я так розумію, в цей бар з нападами краще не заходити. Бармен тут і мене при сильному бажанні скрутить. Ненавиджу коли якась дурня відбувається, а я поняття не маю, що воно таке. Місцеві вартові, до речі, про зникнення відьом знають? — спитав у Олава.

— Знають. Але ж вони більше по захисту від зовнішнього і я їх навіть розумію. В останній час надто багато ненормальних приносити стало.

— Наче їх сюди спеціально затягують? — спитав Григорій іронічно.

— Да, наче хтось робить все можливе, щоб вартові від основної роботи не відволікались.

— А старший що говорить? — спитав некромант і Олав на подив Лесі знітився.

— Я з ним посварився.

— І тебе з міста не погнали? — здивувався Григорій. — Хоча… дай вгадаю, ти родич того старшого, а лаятись у власній сім’ї, то для демонів нормально, та й для більшості людей теж.

— Я не демон.

— Демон. Признаєш очевидне, сильнішим станеш, — здається напророчив Григорій. — Добре, це твої проблеми. З крилатим козлом теж все зрозуміло. Чіпати його, то таке, ще хтось образиться, а хто за ним прибіжить краще подивитись і з цього робити висновки. З придурком під столом що збираєшся робити? Що клепки там дуже не вистачає, теж зрозуміло. Він же фактично напав на твого Бихта.

Леся уявила як Олав закидає тіло під столом собі на плече і прямо так кудись його несе. Ага, посеред великого міста. Вночі. І як швидко цим зацікавляться?

Блондин зітхнув і сказав:

— Доведеться до діда в гості йти.

Йому туди явно не хотілось.

А Григорій кивнув і спитав у Лесі:

— Хочеш в гості до майже бога?

Леся не хотіла. Вона хотіла додому і нічогісінько не знати про те, що на Землі є маги, відьми і крилаті придурки. Але нічого з цим зробити не могла і мала б радіти, що цей некромант кидати напризволяще явно не збирається. А не раділось. Зовсім, і кусатись хотілось. І зробити щось таке грандіозне, щоб більше не лізли. Відьма вона, чи хто?

— Впевнений, він щось може знати, — Григорій загадково посміхнувся. — Хоча б якісь міфи і легенди про три сотні відьом зібраних по світу, з котрих можна зліпити ручну богиню, одружитися на ній і самому стати богом. Не здивуюсь, якщо ми всі дружно пропустили появу чергової дикої магічної секти. Як же я це все ненавиджу. Приїхав додому відпочити, це ж треба.

Лесі стало цікаво звідки він приїхав, але вона не спитала. Не до того, та й Олаву воно навіщо?