21 (2)

— Ходу! — рявкнув несподівано Григорій, зісмикнув Лесю зі стільця і ні, не побіг до виходу засунувши її під пахву, він спробував запхати її за барну стійку до бармена.

Леся навіщось стала пручатись.

— Уб’ю! — не дуже розбірливо заволав хтось, мабуть вампіро-козел.

Бармен протягнув руку, зісмикнув Лесю до себе, всадовив на підлогу і всучив якусь пляшку перш, ніж вона встигла щось сказати. А потім, як той паркурист, перестрибнув стійку і загадково зник.

— Хм, — тільки й змогла сказати на це Леся.

Там, в залі, хтось волав і щось обіцяв. Щось явно ламалось кілька раз, мабуть стільці об роги, були звуки ударів, підозрілий тріск і дзенькіт. А над стійкою нічого не пролітало і на складені гарно пляшки не зазіхало. Мабуть боялись кидати, бо це було б надто дорогим задоволенням.

— І що будемо робити? — спитала Леся, заглянула за пазуху, зустрівшись поглядом з круглими очима, зітхнула і відкрила пляшку, просто з цікавості.

— Катц, — висказалось невідоме створіння і стало вибиратися на світ. Витягнуло голову на довгій шиї, потім тіло, котре вміло розтягуватись не гірше за котяче, розправило крила і стало чистити хвіст, сидячи у Лесі на коліні.

Об стійку щось стукнулось, але з іншого боку.

Леся зітхнула і відпила соку, котрий виявився в пляшці.

— Чоловіки розважаються, а я тут сиди, — буркнула.

— Катц, — підтвердив чудовий співбесідник.

— Да, так і буду тебе називати. Будеш у мене Катц, — сказала дівчина, кивнула і знову відпила з пляшки.

Свіженазваний Катц не сперечався, він став пір’їни ще й на крилах чистити і розправляти.

— А жінки там теж були, точно пам’ятаю, — продовжила цікаву бесіду Леся. — І щось жодної в нашій чудовій компанії нема. Дивно, так? Може вони там телевізор з цими всіма звуками включили, кидають щось об стійку час від часу, а самі п’ють.

— Катц? — явно здивувався, чи здивувалась Катц і аж щелепами клацнув.

— Бдищ! — підтримало його щось явно важке, аж підлога завібрувала.

Леся зсадила Катца з коліна, стисла в руці пляшку, як зброю і обережно-обережно, прилипнувши до стійки, припіднялася, щоб виглянути. Картина її очам відкрилась дивна.

Частина гостей закладу тулилась до вцілілих стін, стояла чомусь на столах і валялась на підлозі. Частина завзято била пики один одному. Здається, Леся там навіть Олава з барменом видивилася. Розважались хлопці, як уміли. А Григорій з козло-вампіром і його бандою і тут виділилися. Бо один качок валявся в загадковій позі на півдорозі до стіни, котра вціліти не змогла. Ну, або образилась, вирішила, що з неї досить і спробувала лягти відпочити. Але тут їй на півшляху до такої бажаної підлоги трапився другий качок, підставив мужнє плече… чи голову, було не дуже зрозуміло, і тепер так і тримав ту стіну на собі.

— А бдищ звідки, якщо до підлоги не долетіло? — спитала в самої себе Леся.

— Катц, — знову підтримав Катц.

— Та, да, той його брат-близнюк міг з цим звуком впасти. Мабуть забився, бідненький.

Леся моргнула, бо чомусь захотілось перев’язати постраждалого скатертиною і одна прямо в очі полізла. А то могла бути не скатерка. Не пам’ятала Леся, щоб вони взагалі тут були.

— І кляп з серветок, — буркнула вона.

Найдивніше, за тою стіною виявилась іще одна стіна, чорна чомусь.

Мілкого і підпаленого видно чомусь не було. А козло-вампір весело зображав велику міль. Чи крилатого коника. Бо те, що він робив, на стрибки все-таки було схоже трішки більше, ніж на політ. Ручки розкинув, за краї плащика схопився і «хоп, тобі!» по інший бік від некроманта.

Леся за цими перельотами Григорія спостерігала добрих три хвилини. А потім чи некроманту набридло, чи літун заморився, чи сила гравітації згадала, що вона таки сила, але чергова спроба продемонструвати фокус закінчилась для вампіро-козла тим, що він був схоплений за ногу і довбанутий всім тілом об підлогу.

— Бдищ! — зраділа підлога зустрічі і тихенько завібрувала.

— Ага, — сказала Леся. — Ось звідки звук.

Встала нормально на ноги, оперлась на стійку ліктями і стала спостерігати з комфортом. Недовго, правда. Бо після чергового «бдищ!», на цей раз схоже бармена тим мілким і підпаленим, всі стали зупинятись, з цікавістю роззиратись, говорити про щось.

А героїчний бармен виволік мілкого на простір, виловив Олава і всучив першого другому. Після чого гарно потягнувся, Леся аж замилувалась, обізвав всіх нехорошим словом і дуже душевно попросив Олава забрати кудись цю погань, щоб більше її не бачити. Бо наступного, хто в його барі спробує когось зачарувати, він підвісить за саме болюче місце до люстри і видасть всім бажаючим дротики.

— В тебе нема люстри, — сказав Олав, помахуючи на мілкого рукою.

— Буде! — суворо відповів бармен.

І Леся йому повірила. А іще запідозрила, що Олав не просто брехун, а дуже продуманий брехун. І що він знав, що ця четвірка припреться.

Єдина Мага крижаної пустки — WQwRTv12