розділ 18

Виявилось, Леся нічогісінько не розуміла в болотах. Бо коли Григорій сказав, що йдуть вони до болота, в її уяві намалювалась депресивна картинка з сірим туманом, запліснявілими калабатинами, перекрученими деревами і загадковим завиванням на задньому плані. А тут тобі яскраве сонечко, горбочки з незрозумілими гострими листочками, латаття по воді наляпане і пташки співають в кронах нормальних на вигляд дерев, котрі росли де-інде.

— Туди не ступати, там провалюєшся, — вказав некромант вправо, на зелену рівну галявину, чи що воно таке. — Та й взагалі, краще на місці стояти і нічого не чіпати. Водяниці тут маскуються під всяке привабливе іноді.

— Ага, — сказала Леся, знайомитись з якимись водяницями їй не хотілося. — А робити що?

— Налаштовуватись на всесвіт, — буркнув некромант і став щось шукати в рюкзаку. — Злити я тебе не ризикну, а то отримаємо дуже веселе болото, а кому воно треба? А інакше ти нічого творити не вмієш, так що будемо пробувати. Бо якось побажаєш випадково комусь добра і щастя, а вийде щось неочікуване. Треба відчувати власну магію в будь-яких обставинах.

Сперечатися з цим Леся точно не збиралась.

А Григорій врешті дістав термос з невідомим напоєм, різнокольорові камінчики, сплетене з проволоки щось, чашку з червоної глини, склав це все на землю, роззирнувся і пішов ламати гілки.

— Так, почнемо з простого. На відчуття, — сказав, повернувшись і вручив Леся термос. — Відпий ковток і прислухайся.

— Прислухатись?

— До себе, до відчуттів. Це жіночий чайчик. Для вагітних корисний, та й в цілому імунітету допомагає, щоб волосся гарно росло, шкіра була як шовк і так далі. Чим більше в жінці відьми, тим краще воно діє. Розбурхує магію і змушує її допомагати.

— Ов, — здивувалась Леся і відпила.

Напій був, як напій на смак. Просто трав’яний чай з коробок, на котрих пишуть «довголіття», «здоров’я», «краса». І Леся спочатку не зрозуміла до чого саме треба прислухатись. А потім вловила те тепло, наче змерзла, забігла в кав’ярню і випила лате з імбирем і медом. Тільки тепло було якесь більш м’яке, а зосередившись вона навіть зрозуміла, що розходиться воно від живота, а на шкірі взагалі осідає прохолодою.

— Дивно, — сказала, заглянувши в термос. — І що з цим робити?

— З відчуттями? Запам’ятати. Кожна відьма, насправді, відчуває щось своє. Он у Світлани наче зірочки під шкірою розсипаються. Але зазвичай щось простіше і менш помітне. Тому краще половити відчуття. Поприслухатись до себе, поки не навчишся вловлювати момент, коли магія голову піднімає. В цей момент можна її зупинити. Потім теж можна зупинити, але не відразу, та й не завжди переривати варто, можна зробити тільки гірше.

Леся кивнула, як старанна учениця. Може вона й відчувала це тепло раніше, просто не звернула уваги. Це зараз чогось очікувала і не пропустила.

— І що далі? — спитала закривши термос.

— Болото по суті місце сили. Тут багато життя. В цьому конкретному ще й багато магії і живуть різні дивні створіння. Так що, одним більше, одним менше, ніхто й не помітить.

— Хм?

Григорій уважно на Лесю подивився, поворушив камінчики, підібрав кілька і вручив їй.

— Спробуємо найпростіше, — сказав. — Тактильність, то теж більше жіноче, хоча й чоловіків я зустрічав, котрі вміють фантазувати і бачити з заплющеними очима. Стисни в кулаці, тільки не сильно. Спробуй відчути жорсткість, гладкість і придумай ящірку з такою шкірою. Маленьку ящірку, вона має грітись на сонці.

Леся подумки знову хмикнула, але задавати дурні питання на кшталт «і чим це допоможе?» не стала. Це ж він тут потомственний маг. Камінці в долоні були прохолодні, трішки вологі, всі якісь нерівні, але не гострі, згладжені. І ніяка ящірка в голову не лізла, замість неї була жаба. Вона сиділа на купині, чекала комара. Ну, чи стрілу з тих, котрими царевичі по болотах розкидаються, а потім додому несуть те, що ту стрілу знайшло.

Тепла, здається побільшало, особливо в кінчиках пальців. Зсередини і одночасно збоку щось подивилось. А жаба в уяві ставала все більш справжньою і живо. Аж поки Лесі не захотілося її побачити. Доторкнутись кінчиком пальця до прогрітої сонцем жаб’ячої шкіри.

А в наступну мить тепло кудись відступило морською хвилею, десь поряд щось здивовано квакнуло і важко плюхнулось у воду.

— От зараза, — здається здивувався Григорій.

— А? — теж здивувалась Леся і розплющила очі. — Е? — ще більше здивувалась вона, бо якось не очікуєш побачити перед собою жабу величиною з теля. Особливо з короною на голові і веретеном в лапах.

Дуже незадоволену на вигляд жабу.

Григорій став поспішно все закидати в рюкзак.

— Що? — зрозуміла, що пора непокоїтися Леся.

— Ква?! — агресивно спитала жаба.

— А не потрібно мріяти про якийсь ідіотизм! — рявкнув на неї некромант. — Що хотіла, те й маєш, ідіотка! Вилазь на берег, перетворюйся на людину і йди додому! Чи скачи жабою! Не мої проблеми! Леся, йдемо! Сподіваюсь, в околицях була тільки одна ідіотична вовчиця з мрією про принців, а то ще повного болота вовко-жабів не вистачало.

— Це що? — навіщось спитала Леся.

— Перевертень жіночої статі. Їй дуже хотілося дива, от і отримала. Лазять по місцях сили, проводять ритуали, задовбують духів, от і отримують відьмину допомогу. Йдемо!

Жаба рванула на сухе місце, вивалилась з води в вигляді дівчини-підлітка, спробувала погрожувати батьком, але Григорій так на неї подивився, що вона відступила і не стала переслідувати. Просто стояла собі сумна і дивилась вслід. Точно дивилась, Леся навіть обернулась, щоб впевнитись.

— І що тепер? — спитала, коли вид на дівчину закрив кущ.

— Спробуєш зробити щось маленьке, пухнасте і гарне. Думаю, дух болота більше не втрутиться. Не може ж тут сьогодні тинятися купа ідіотів, котрі самі не знають, чого хочуть, але дуже прагнуть отримати.

Леся б на це не сподівалась, але сперечатися не стала. В ній взагалі ріс азарт і чомусь дуже хотілося придумати щось гарне, пухнасте, а потім створити його. І обов’язково погладити.