17 (2)

На ранок Леся продовжила дізнаватись про справжню складність світу. Точніше всесвіту, чи як його правильно назвати. Болото, котре потрібно було чимось там збагатити знаходилось з одного боку дуже далеко, а з іншого — всього в кількох кроках від будинку Світлани.

Взагалі виявилось, справжні некроманти, навіть якщо вони відьми в першу чергу думають про власну безпеку. А що може допомогти тій безпеці більше за можливість вчасно втекти, та так, що в переслідувачів не буде жодного шансу наздогнати і впіймати? Та ніщо.

— Портал, — сказав Григорій, вказуючи на два камені.

Жовтенькі такі, з мушлями. Один порос мохом. На іншому хтось спробував намалювати сатанинський символ чимось чорним, але в нього нічого не вийшло, точніше вийшло щось схоже на розпливчату пляму. Валялись ці камені в двох кроках один від одного. А відразу за ними росла акація. Велика така, міцна, з колючою поростю навколо стовбура. Ще там, здається була кропива, хоча тут Леся могла помилятися. І лізти у те все не хотілося.

— Хм, — сказала відьма. — Отак пройти між каменів і кудись перенесешся?

— Не зовсім. Потрібно мати ключ, інакше впишешся головою в дерево.

І продемонстрував одне з татуювань трохи вище зап’ястку на правій руці. Коло з якимись гачками-символами. Невелике таке, з монетку.

Леся відразу запідозрила, що і інші його татуювання не просто малюнки, але розпитувати не стала. Тим більш, Григорій взяв її за руку, поводив пальцем по долоні і Леся не побачила, зате відчула, що там проявляється подібне коло.

— Тимчасовий ключ, — пояснив некромант. — Я тобі дозволяю пройти.

— Угу, — буркнула Леся в котрій чомусь росла і квітла недовіра. — Самій.

— Самій краще не треба, про пройти тут можна куди завгодно. Так що саме я поведу куди потрібно.

І посміхнувся.

А Леся згадала сон. Придумати собі місце, де хочеш опинитись і йди собі. Або йди зі сна. Або йди через портал, якщо в тебе дозвіл є. З іншого боку, якщо скласти до купи все, що вона бачила і чула з того часу, як стала відьмою — портали просто існують і якісь бовдури в них просто провалюються.

— Григорій, а якщо я кудись дуже захочу, на Мальдіви наприклад, дуже яскраво їх уявлю і пройду через ваш портал, я там опинюсь? — спитала, серйозно на нього подивившись.

— Шанси є. Але тут краще намагатись проробити цей фокус з диким порталом. І потрапити геть усюди неможливо. От на природу, котра буде більш-менш схожа на місце, куди ти хочеш — можна. Можна опинитись коло рідного будинку, уявивши дерево, дах квіти і власні відчуття — бо це твій будинок. А в банківському сейфі, щоб пограбувати його — вже навряд. Не в конкретному точно. А іще можеш опинитись десь глибоко під землею, де самородне золото зі стін стирчить. І не зможеш потім звідти вийти. Що х сейфу, що з печери. Бо порталу там нема.

— Зрозуміло. А на місці, куди ми йдемо, портал є? — спитала Леся, відчуваючи невиразне занепокоєння. Чогось їй нікуди йти не хотілося. Прямо як в ту кофейню, де вона Олега зустріла.

З іншого боку, Світлана сказала, що інтуїція і передбачення в неї кволі, символ ледь світився. Так що, може статися, що вона просто боїться невідомого.

Угу, або десь там чекає черговий Олег, він же якийсь капець.

— Нема. Але в тебе зараз є ключ до нашого порталу. Тому через нього ти можеш повернутися сюди з будь-якого місця.

— Довго зможу? — спитала Леся.

— Не впевнений, силу я не настільки точно відміряю, але з пів року точно.

Леся кивнула, озирнулась, постаралась запам’ятати пейзаж, а потім згадати Світлану. Роздивилась уважно камені і тільки після цього кивнула. Чомусь їй стало спокійніше. Наче у цих запам’ятовуваннях дійсно був сенс.

І навіть не спитала, як саме потрібно повертатись.

Мабуть підсвідомо була впевнена, що так же, як з того дурнуватого сна вийшла.

Та й зараз Григорій ніяких ритуалів для відкриття не проводив. Просто схопив Лесю за руку і пішов собі.