16 (2)

— Все, забирай руку, — веліла Світлана в ту мить, коли думки Лесі очистились і стали текти повільно, спокійно і в невідомий бік.

Леся ледь не підскочила. Але вчасно згадала чим вони всі тут займаються, підняла долоню і з подивом стала роздивлятися символи, наче залиті рідким світлом. Що воно значило, дівчина не уявляла. Бо ті підсвічені символи були розкидані по блямбі без жодної системи. Їй так здавалося.

— І що? — спитала обережно.

— Чистокровна відьма, так сказати. Спадкова. — Олена ткнула пальчиком в символ схожий на жабу з роззявленим ротом. — Це, до речі, добре. Означає, що в дитинстві ти відчувала вплив і твій організм підлаштувався, чи щось таке.

— Хм?

— Шансів здуріти менше, — буркнув Григорій. — Хоча тут від багатьох факторів залежить.

От втішив, так втішив.

— А так, ти звичайнісінька відьма. Що для новачка теж непогано, — додала Ольга. — Бо розбиратися відразу з трьома методами впливу на саму себе, то таке. А тут що, притримуй язика, повільно дихай, пам’ятай, що люди ідіоти і якщо всіх повбивати, нікого не залишиться. Жити нецікаво буде.

Світлана зітхнула. Мабуть нагадала собі, що відьми теж люди з усіма наслідками. А потім стала вказувати на символи і пояснювати.

— Сила трав. Є шанси на те, що отруйне відразу відчуваєш, треба до себе прислухатись, а ще можна натренувати. З грибами, до речі, теж вийде, якщо вже вийде. Сила голосу яскрава, але тут і так зрозуміло. Ти в нас дуже добра відьма. Подумаєш, хвіст і роги. А може бути триста страшних нещасть і на десять поколінь. І ніхто ж не думає, що ті бовдури не на безлюдному острові живуть. Ось цей весь сектор, це така собі основа. Тут просто добре, що воно все є, бо коли чогось не вистачає, бути відьмою складніше і непередбачуваніше. Буває навіть, що майже неможливо передбачити як магія поведеться, чи спрацює, чи не перевернеться дія, чи не відзеркалиться на тебе, чи ще кудись. А так, пряма дія і все тут, на кого спрамовано, той і відхопить. Сторонні не постраждають, якщо не пролізуть і все таке.

Леся кивнула, розуміючи, що навчитись з тією магією жити буде простіше, ніж могло б.

— Давай вже до поганого, — буркнув Григорій.

Світлана несхвально на нього подивилась. Зітхнула.

— Сила-сонце, — вказала на два олімпійських кільця, інші десь загубились. — Чим більше емоцій, тим яскравіше буде прояв. Причому, що зі злістю, що з радістю воно буде спрацьовувати. Тут тільки вчитись стримуватись. Це краще робити в спокійному місці, подалі від людей, але, нажаль, довго ховатися від соціуму не можна. Так що прецеденти будуть. Ось цей листочок, це — вибір. І було б дуже чудово, якби ми це побачили до того, як в когось стали виростати хвости. Тоді можна б було якось спрямувати, а зараз воно вже саме спрямувалось і треба розбиратись в який бік насправді, бо можуть бути варіанти. Душа, — вона вказала на щось схоже на кому, — значить, що ти маєш притягувати привидів, різних чарівних істот, фамільярів…

— О, так це вона те кляте кладовище перебудила. Може навіть в ту мить, коли в село приїхала. А я думав, чого воно раптом таке активне і так дружно, — зацікавився Григорій, навіть привстав, щоб краще роздивитись. Мабуть ця «душа» була чимось досить нестандартним.

— Мабуть так і є, — не стала сперечатись Світлана. — Але є й хороші новини, — вона подивилась на Лесю. — Випадково якусь русалку, чи іншу недоживу гидоту ти не створиш. Змінити те, що є, можеш, бо напрямок аж підштовхує якось впливати, раз вже лізуть. А щоб додавати світу казковості, та на хіба воно тобі потрібне? Ну, й процес ти відчуєш у всій повноті, а, повір спадковим некромантам, це неприємна штука, навіть коли звикаєш. І воно найкращий стопор для дурниць.

— Але, щоб не вляпатись в таку «діточку», треба контрольовано щось створити, — додала Олена. — Щось маленьке і безпроблемне.

— А то потім якийсь проблемний Ромчик вийде, перенось його в чергове болото жаб рахувати, — буркнув некромант. — А воно ще й здатне на відтворення собі подібних може виявитись.

Леся кивнула. Нічого подібного їй не хотілося.

— Іще з поганого, що в тебе майже нема «передбачення», — ткнула Світлана на тусклий символ. — А це і інтуїція в тім числі. Відчуття, що щось іде не так, передчуття неприємностей і інші бонуси, то не твоє. Розраховувати на щось подібне марно. Зате волі і рішучості, хоч дороги мости. — Наступний символ був здвоєний, наче крила метелика і ледь не самий яскравий. — А з таким і в пригоди вляпуватись тягне, і в бійку кидатись, і взагалі. А тут в тебе ще й «милість» досить яскрава. Так що ти ще й шанси маєш давати, коли не варто. Й допомагати, як та казкова відьма, до котрої різні дурні заїжджали на шляху до подвигу. І чинити супротив цьому… та простіше піддатися і швиденько той квест пройти. А то ще жалкувати почнеш, неправою себе відчувати. А відьма, котра вважає себе неправою, не найкраще, що може отримати цей світ. Бо магію вона контролює гірше і може вчинити якесь несподіване добро, коли найменше треба.

Леся подумала трішки і зрозуміла, що набір просто капець. Мало того, що життя буде простіше, якщо допомагати різним бовдурам, та ще й інтуїція навіть не спробує підказати, коли того робити не варто. Он Олег зі своєю мамцею свідки.

Григорій теж подумав, хмикнув і заявив:

— Завтра поїдемо збагачувати одне болото невідомою науці істотою. Бо це точно краще вперше робити контрольовано і поки воно саме випадково не зробилось. З усім іншим теж розберемось. Тренування і розуміння дуже допомагають.

Який оптиміст — з ядучим захопленням подумала Леся. І їй дуже-дуже захотілося чогось нехорошого побажати мертвій родичці, котра пробудила цю кляту магію. Але Леся стрималась. Згадка про Ромчика допомогла.

І як же добре, що в світі є люди, котрі не проти допомогти. Навіть якщо тільки тому, що не хочуть собі зайвих неприємностей. Ось це Леся розуміла.

А ще в Григорія, схоже, тяга рятувати жінок в біді і вчити.