15 (2)

Про пригоди на кладовищі і знайомство Григорій розповів коротко, але яскраво. Про пригоди Михайла з явною насмішкою. Відьми про школу магії мабуть знали, бо нічого не уточнювали, а Каріна ще й посміялась. Потім вони трішки порадились. Відправили Григорія щось викопувати, аргументувавши це тим, що він некромант, йому й лопату в руки. І Леся відчула себе беззахисною мишкою перед трьома кішками.

— Так, не лякайте дитину, — веліла найстарша Світлана.

Ольга і Карина подивились на неї з сумнівом.

— Яка я вам дитина? — буркнула Леся.

— Магічна, — фиркнула Ольга. — Дошкільнятко. Навіть азбуку не знаєш.

— У відьом є своя азбука? — зацікавилась Леся.

— Ой, чого в нас тільки нема, — загадково заусміхалась Ольга.

— Совісті нема, — підказала Світлана. — Так. Давайте почнемо з самого початку. Бачите ж, дівчині не пощастило і тепер потрібно щось з цим робити.

— Чи пощастило, — буркнула Каріна.

— Не пощастило, — натисла голосом Світлана. — Відьма без великої сім’ї, причому сильна і неуміла… уявляєте хто злетиться на цей яскравий ліхтарик.

Ольга і Карина дружно зітхнули. А Леся раптом зрозуміла, що різні Ромчики можуть бути тендітними квіточками поряд з можливими проблемами.

— Чіпати відьму, котра словом може хвоста виростити. Це ж ідіотом треба бути, — зауважила Ольга.

— Котра хвости вирощує дуже розізлившись. В граничному стані, розумієте? — спитала про щось загадкове Світлана. — А ніхто не може бути постійно в граничному стані. І сплеск скоро закінчиться. І що тоді?

— Полякати самих завзятих? — з сумнівом спитала Ольга. — Н-да…

І зітхнула ще, зараза. Сумно-сумно. Наче прийшла додому, а в клітці хом’ячок здох. Аж захотілося і їй чогось незабутнього побажати.

— Так, не зліть мені відьму-початківця, — веліла Світлана і ласкаво Лесі посміхнулась.

Мабуть відьми все-таки не вміли не злити.

Лекції новоствореної відьмачої академії магії почались зі вступу в невідомий предмет і елементарщини. Виявилось, відьми не те, щоб не вміли вирощувати хвости, чи перетворювати підозрілих красунь в жаб. Вони цього не вміли на практиці. От теоретично можуть що завгодно, а практично — зась. І причин на це було кілька.

Елементарно не вистачало магії. Бо сильних відьом насправді не так і багато і більшість свою силу знаходить на що розтратити, щоб у перехожих роги не росли.

Але якщо магії комусь і вистачало, тут вилазили внутрішні перепони. Відьми вірили, що це неможливо. Вони ж в школі навчались, розуміли, що з нічого не береться щось, а страшні мутанти після радіації бігають тільки в іграх і кіно. Насправді ті нещасні скоріше помруть.

І тут вилазив дивний парадокс. Виростити роги, чи хвоста придурку відьма не могла, тому Михайло наївно і не боявся. Може навіть не вірив в казочки. А ось перетворити утопленицю в русалку, от то запросто, то чомусь можливо. Як воно працювало, ніхто товком не розібрався. Один експерт взагалі колись махнув рукою і буркнув — жінки. За що й отримав по спині пательнею. І нехай радіє, що не по голові.

І ось цей парадокс, насправді непогано. Бо якби відьми вирощували хвости пачками, про це б точно знали. Важко таке не помітити.

— А я? — спитала Леся, в котрої і з Ромчиком щось несподіване вийшло, і Михайло тепер екзотичний і ексклюзивний наречений.

— А в тебе все зійшлось, — серйозно сказала Світлана. — Ти й в магію не вірила коли її несподівано отримала. А тут іще колишній чоловік достатньо розізлив, дива на кладовищі продемонстрували різноманіття світу, не до придумування собі меж тобі було. Але зазвичай подібні таланти проявляють дівчата, в котрих магія в дитинстві вилізла. Тоді теж цих меж нема..

— Ага, — зітхнула Леся, котрій зовсім не хотілося бути такою унікальною. Але тепер пізно. Тепер це уміння навряд кудись засунеш і навіки про нього забудеш.

— Не сумуй, а то ще зелень на городі зав’яне. З чого салати будемо робити? — фиркнула Ольга. — Навчишся стримуватись і правильно поводитись з власною силою, хвости будеш роздавати тільки за великого бажання з натхненням.

— А іще зараз ти буквально випромінюєш магію, — додала Світлана. — Не було б поряд Григорія, до тебе ще й демони почали б злітатися, причому суцільні ідіоти. Але це ненадовго. Скоро потік стишиться, процес стане спокійнішим і контролювати що його, що себе стане простіше. А якщо якимось ідіотам аж так захочеться налякати, чи розізлити, щоб роги в них полізли, то це вже їх проблеми будуть.

— Відьми не злі, відьми раптові, — виголосила незрозумілий лозунг Ольга і заусміхалась.

Леся спробувала зосередитись на думках і спитати щось важливе. Але вони розбігалися, як миші з-за віника. І думати не виходило.

— Так, давай ще заспокійливого поп’єш і ти нам розповіси трішки про себе, це може допомогти, — сказала Світлана. — А там і наш некромант зі здобиччю повернеться і ми будемо вмовляти його посприяти спасінню світу від злої відьми. А то жінки, до котрих через день якісь придурки лізуть, зазвичай дуже злі і запальні. От кому це треба?

Лесі було не треба. Лесі взагалі хотілося повернутися додому, в свою міську квартирку і забути про магію, як про страшний сон. Але хто ж дозволить?

Тому вона слухняно попила заспокійливий чайчик. Походила туди-сюди по кімнаті, намагаючись змусити себе думати про щось відсторонене. Постояла коло вікна, бо зачепилась оком за пейзаж.

Пейзаж був гарний. Кущі якісь вітер колихає. Далі кущів нема, зате є гарненький такий город, вилизаний до стану картинки про райські кущі. А іще в цьому пейзажі був некромант, котрий старанно копав. І видовище Лесі подобалось. Затишне таке видовище було.

— Збоченка я якась, — буркнула Леся і пішла іще попити чайчику. Бо потрібно було вирівняти думки, заспокоїтись, а вже потім щось пробувати робити з магією, щоб відьми щось невідоме зрозуміли.

В цілому, яка школа, такі й вчителі. Все логічно.