розділ 15

В будинку окрім Світлани виявилося іще дві жінки. Одна білявка з такою фігурою, що відразу згадалась Аліса. На пальчику в неї виблискувала обручка, але кого це насправді зупиняло? Друга, наче їй в контраст, темненька і кароока. І кирпата іще. В цілому — милота милотою.

Білявку звали Ольга і їй на диво личило. А темненьку Каріна.

Всі три виявились відьмами. Казковими, судячи з того, з яким завзяттям вони погнали Григорія і Лесю митися, добре хоч по черзі і в цивілізований душ, а потім стали годувати.

Некромант навіть не пробував пручатися, мабуть добре цих дівчат знав. Леся сіла за стіл з відчуттям, що шматок в горло не полізе. В ній великою зеленою жабою роздувалось невдоволення. Хотілось сказати щось неприємне і гордо піти. Взагалі дивного хотілось.

Але вона поковиряла вилкою в тарілці, на котру гарно виклали щось овочеве з м’ясом, поклала в рот маленький шматочок і не зчулась, як стала їсти з апетитом. Мабуть то була магія. Якісь диво-приправи відьми додали. Чи приворот на їжу.

А хвилин через десять вона навіть почуватися спокійніше стала. Бо Світлана і Ольга виявились родичками Григорія. Світлана двоюрідна сестра. Ольга якась там племінниця.

Каріна ж була подругою Ольги і приїхала подихати сільським повітрям. Але з нею одною Леся могла б справитись.

— Що за дурні думки мені в голову лізуть? — тихо пробурмотіла вона, коли Ольга досить голосно розповідала, як її зупинив якийсь «лось» і пробував познайомитись. Тепер він кульгавий лось на найближчі пів року. І дякувати за те має.

Розмова від кульгавих лосів якось перемістилася до цілі візиту, причому нарешті з гарною дівчиною. Некромант натяків старанно не розумів, розповів про диво-кладовище, чиїсь гроші і придуркувату покійницю з придуркуватими традиціями. Навіть книгу показав — на той момент зі стола прибрали все, навіть скаретину.

— Який рарітет! — старанно продемонструвала захоплення Ольга і пальчиком потикала так, наче книга могла вкусити. — А всередині що?

— Латина, здається, — загадково посміхнувся Григорій. — Але, враховуючи як старанно цю книжку ховали і кого посадили її охороняти, нічого хорошого там не написано. І добре, якщо не полізе якась гидота, варто буде прочитати щось в слух. Там, до речі, схоже магічна жила близько, так що воно не вивітрилось.

— Може подарувати комусь? — замислилась Ольга. — Є в мене кілька кандидатів на головного козла мого життя. Рогатенькі такі.

— Вони не візьмуть, — зауважила Каріна. — А візьмуть, мало як використають? Доведеться вивчати. Якщо зовсім капець, якось знищувати.

— В морі втопіть, — буркнула Леся.

— А де гарантія, що не спливе? — фиркнула Ольга.

— Я потихеньку подивлюсь, що воно таке, — поплескав по книзі долонею Григорій. — Писав це, схоже, некромант. Маю шанси розібратися.

— Впевнений?

— Ні. Тому мені потрібен сейф і колективний захист.

— Зрозуміло. Просто так ти в гості не їздиш, — буркнула Світлана і подивилась на Лесю. — А з дівчиною ти що збираєшся робити?

— Нічого. Вона відьма. Чим я можу відьмі допомогти, окрім набити пику набридливому залицяльнику? Їй потрібно стабілізувати магію, бо зараз вона як ляпне щось… у Михайла тепер хвіст, ріг і зелені брови.

— Так йому й треба, — буркнула Ольга.

— Ага, — сказала Світлана і загадково посміхнулась. — Ученицю мені привіз. До мами не ризикнув…

— Не ризикнув, — погодився Григорій. — Вона ж з підліткового віку носиться з тією ідеєю…

— Ага, — погляд у Світлани став загадковий-загадковий. Вона мов бачила щось не тутешнє прямо поверх тутешнього. — Ну-ну, шукай прості шляхи, шукай. А вони будуть закручуватись в петлі і приводити назад.

— Е? — здивувався некромант і поводив перед її обличчям долонею. — Та що ви всі в транс впадаєте, як змовились? Ще дурних пророцтв мені не вистачає, з котрими невідомо що робити.

— Ви пов’язані чимось. Спробуєш втекти, гірше буде. Краще сам плануй повернення, — продовжила дивитись невідомо куди Світлана. Потім кліпнула і її погляд став звичайним. — Казала ж, твій вічний порятунок дівчат саме цим і закінчиться, — буркнула.

— Ага, потрібно було їх вовчим зграям згодовувати, — з іронією сказав він.

І подивився на Лесю так, наче приміряв на неї чийсь чужий образ. І це було неприємно.