14 (2)

Друга поїздка на мотоциклі виявилась менш нервовою. Бо і їхали весь час по дорозі, і не з тією ненормальною швидкістю, з котрою Григорій носився по непереконливих путівцях.

Леся обійняла чоловіка , бо так було зручніше, притислась до спини і в якусь мить ледь не заснула. Принаймні задрімала, відчула як на неї хтось з осудом дивиться, роззирнулась і побачила мертву бабусю, котра будинок в спадок залишила.

Нічого хорошого їй сказати Леся не встигла, бо бабуся нахмурилась і проскрипіла, як ті двері посеред ночі:

— Не можна так. Берегині мають берегти. Карати винних, нагороджувати праведних, а не втікати від обов’язку.

— Секта якась, — буркнула Леся, мотоцикл на чомусь підстрибнув і бабуся розтанула.

А відчуття, що дійсно з нею поговорила, залишилось.

Леся роззирнулась, вирішила, що до пейзажів їй жодної справи нема і спробувала аналізувати. От те «берегти», «нагороджувати» чомусь підбішувало. Це та стара карга і її попередниці намагалися зробити з села зразкове поселення? Прямо тобі райську кущі, не інакше. Теж іще, богині на мінімалках.

З іншого боку, потрібно ж якось виправдовувати власне існування фактично на прив’язі. А тут велика місія.

І от якій пришелепуватій першій залетіло в голову, що наступниць потрібно прив’язати? Ага, бо інакше при першій ліпшій нагоді завіються в місця цікавіше, от в цьому Леся не сумнівалась.

Чи в тому селі є щось, що й мають берегти відьми. Просто вони те щось не знайшли. Вони й не шукали ніде, окрім кладовища.

— Григорій! — покликала Леся, легенько постукавши чоловіка кулаком по спині.

— Да? — відізвався він і мотоцикл став їхати повільніше.

— А нема в тому селі чогось такого, що відьми мають охороняти?

— З відьом ті іще охоронці, — з ледь вловимою насмішкою сказав він. — А так, звісно є. Інакше та дичина б на кладовищі не відбувалась і русалки по кущах не сиділи. Магічна жила там до поверхні близько… як би тобі пояснити? Є водні жили. Є лінії магнітної індукції. Ось це щось середнє. Хоча, ні, до магнітних значно ближче. Але воно нерівномірне, зазвичай десь глибоко під землею, але бувають точкові виходи, горби своєрідні. І тоді в якійсь звичайній на вигляд місцині дива трапляються. І там храм будують, криницю чарівну копають, чи відьми поселяються. Іноді воно іще й з водою змішується і десь з’являється чудодійний струмок, котрий, правда, не на всіх діє позитивно, та й взагалі хоч якось.

— Ага, — видихнула Леся.

Некромант явно любить розповідати, пояснювати і вміє це робити. Може він учителем десь підробляє? В магічній некроманській школі.

Дівчина тихо фиркнула і задумалась. Про все разом і ні про що по суті. Думалось так собі. Думки скакали, ні на чому довго не затримуючись. І дуже хотілося попросити в Григорія, щоб він нікуди не дівався. Бо відчуття було таке, наче нічого насправді не закінчилося. Все тільки розпочалося.

З іншого боку — так воно й є. Бо від магії навряд вийде позбавитись. Було у Лесі таке відчуття.

Та вона, якщо чесно, не була впевнена, що б погодилась на це, якби можливість раптом з’явилась. Щось в ній самій протестувало проти цього. Бо світ знову стане меншим і не дуже цікавим. Що та магія в цій справі змінювала, Леся не дуже розуміла. Зустрічатися з чимось подібним до Ромчика з компанією їй не хотілося зовсім.

З іншого боку, в комплекті йшов Григорій.  А його присутність навіть на якусь дещицю повернула їй віру в чоловіків. Хоча в нього своїх недоліків купа. Взяти хоча б любов до мотоциклів.

Нічого ідеального не буває.

Леся тихо хихикнула, дивуючись власним думкам і дозволила їм текти далі, куди хочуть. Крутила головою, роздивляючись поля, кущі, машини, котрі час від часу проїжджали повз. Впіймала себе на тому, що радіє сонечку. І знову ледь не задрімала. А потім вони приїхали. В село. Значно більше за те, з веселим кладовищем. Та тут навіть будинки були якісь світліші.

І доїхали вони врешті до невеликої хати за дерев’яним парканом, на котрому зеленою фарбою було написано «по дрібницях не непокоїти». Григорій відкрив ворота. Закотив мотоцикл у двір, а потім радісно обійняв русяву жінку, доволі молоду і гарну.

І Леся відчула себе зайвою, а іще трішки обманутою. Хоча б здавалося, а з чого раптом? Він їй нічого не обіцяв. Точніше, обіцяв довезти до того, хто допоможе з магією розібратись. Ось, мабуть довіз. Радіти потрібно. А не виходило.

Бо щось дуже дурне і рішуче хотіло підійти до некроманта з жінкою і рішуче його від неї відволокти. А потім ще й за спину собі заховати і з викликом подивитись на… суперницю.

— Я божеволію, — пробурмотіла Леся. — Хоча нічого дивного.

Вона уявила яке обличчя буде у Григорія, якщо вона спробує щось таке зробити. Тихо хмикнула, а потім слухняно пішла, коли він покликав, назвавши незнайому Світланою і пообіцявши, що вона чимось допоможе. Хоча йти не хотілося. А коли до них залишалося два кроки, дівчина ще й спіймала себе на відчутті, наче преться в клітку з тиграми. Причому, величезними. Втричі більшими за неї.

А Світлана світло посміхалася.

Гадюка.

От точно гадюка.

Ще й знущається.

PS: Сьогодні знижка на "Третя дочка короля"))