розділ 14

Поверненню некроманта і відьми Михайло дуже зрадів. Дуже-дуже. До почервонілого обличчя і хвоста, що мотилявся, як білизна в вітряну погоду. Він навіть кричати спробував. Як всякі ідіоти і боягузи, на того, хто їм здавався безпечнішим. На Лесю. Так що в Михайла ще й з пам’яттю було щось не те. Антена на голові, котра мала виловлювати чужі розумні думки з астралу, йому дуже личила. Стирчала з волосся, як самотній ріг. І не біда, що посеред голови. Та й шапкою можна було прикрити за бажання.

А ось хто саме порадив йому звернути увагу на відьом, він, нажаль, не знав. Розговорився з незнайомцем в барі. Та й взагалі, Михайло тоді сказав, що проблема суто теоретична.

Леся впіймала себе на тому, що дивиться на нього, як на ідіота і з зусиллям перевела погляд на мумію, котра так і валялась біля вікна. Зітхнула, бо захотілось побажати Михайлу знайти дружину, котра буде його кожен день по голові бити, вправляючи мізки на місце. Втрималась. І зі щасливою посмішкою повторно вийшла з кабінету, коли Григорій надивився на ідіота.

Нічого пояснювати Михайлу вони не стали. Якщо людина до такого віку не набула собі хоч трішки розуму, то це вже навряд якимись поясненнями виправиш.

— Терпіти не можу цю дурну школу, — пробурчав Григорій, коли вони вийшли на вулицю. — Магів їм не вистачає. Ще й шкодують, що самих сильних і вільних від обов’язків, включно з сімейними, варта забирає, навчає і навіть не завжди постійну роботу пропонує. Маги мають магічити.

Некромант аж матюкнувся.

— Не мають? — спитала Леся, стараючись іти повільно, бо йшли вони до мотоцикла.

— Не мають, — відповів Григорій. — Якщо сильні, мають стабілізувати свою силу. І все. А далі робити, що хочуть, головне, щоб не дуже шкодити і привертати увагу. Бо перелякані люди, котрі враз увірували в містику і магію, то таке. Особливо там, де магія ніколи не стане чимось звичним, бо світ для того не пристосований.

— Хм?

— Всі світи різні, — філософськи сказав некромант. — І світів, де магія стає чимось повсякденним небагато. Бо і магів, та навіть відьом, котрі дійсно можуть на щось вплинути, теж небагато. Це як… Ну, от уяви, є дуже талановитий боєць. Боксер, чи щось таке. Як вважаєш, замінить він собою армію?

Питання на смак Лесі було дуже дивне, але вона помотала головою.

— Ось і я про те, — буркнув Григорій. — Добре, горе ходяче. Давай я тебе до відьом відвезу. Треба цей дурдом закінчувати.

— А хто Михайла на відьом натравив, не цікаво? — спитала Леся, бо мотоцикл вже був надто близько і на ньому доведеться знову їхати.

— Не дуже, — буркнув чоловік.

І збрехав. Це вона наче шкірою відчула.

Якби Леся в той момент озирнулась, подивилась на вікна диво-школи, можливо, вона б мала шанси побачити дивну людину, котра невдоволено дивилася їм услід. І, можливо, навіть зрозуміла б, що в тій людині такого дивного, хоча навряд би відразу. Та постать в вікні була надто яскрава. Наче хтось спеціально підсвітив.

Чи намалював на шибці.

Якби Леся сказала про ці дива Григорію, чий погляд і бажання озирнутися старанно «відводили», причому професійно, так, щоб він не відчув, він би вилаявся в побіг назад в школу. Навіть розуміючи, що мало шансів когось впіймати, чи хоча б виловити сліди, котрі дуже швидко тануть.

Бо проекція себе коханого на якесь вікно, тільки для того, щоб подивитися комусь вслід, то дійсно дивно. Занадто складно, вимагає дуже багато тієї самої магії і дуже великого досвіду користування нею. А люди стільки не живуть. Навіть в інших світах не часто живуть настільки довго, щоб тому навчитись, точніше, самого себе натренувати. Та й не варте воно таких зусиль.

Григорій би скоріше запідозрив якийсь артефакт. І це проблема. Бо артефакти зазвичай знаходяться в руках або потомственних магів, а таких він знав всіх, принаймні про них чув і ні в кого подібного артефакту не було.

Або якийсь таємничий орден, клуб захисників, чи щось подібне, котрому магічні цяцьки підкидає хтось немісцевий. І навряд для того, щоб принести людям мир, процвітання і багато радості, а на кожні вихідні ще й по кілограму улюблених цукерок.

***

Друга поїздка на мотоциклі виявилась менш нервовою. Бо і їхали весь час по дорозі, і не з тією ненормальною швидкістю, з котрою Григорій носився по непереконливих путівцях.

Леся обійняла чоловіка , бо так було зручніше, притислась до спини і в якусь мить ледь не заснула. Принаймні задрімала, відчула як на неї хтось з осудом дивиться, роззирнулась і побачила мертву бабусю, котра будинок в спадок залишила.

Нічого хорошого їй сказати Леся не встигла, бо бабуся нахмурилась і проскрипіла, як ті двері посеред ночі:

— Не можна так. Берегині мають берегти. Карати винних, нагороджувати праведних, а не втікати від обов’язку.

— Секта якась, — буркнула Леся, мотоцикл на чомусь підстрибнув і бабуся розтанула.

А відчуття, що дійсно з нею поговорила, залишилось.

Леся роззирнулась, вирішила, що до пейзажів їй жодної справи нема і спробувала аналізувати. От те «берегти», «нагороджувати» чомусь підбішувало. Це та стара карга і її попередниці намагалися зробити з села зразкове поселення? Прямо тобі райську кущі, не інакше. Теж іще, богині на мінімалках.

З іншого боку, потрібно ж якось виправдовувати власне існування фактично на прив’язі. А тут велика місія.

І от якій пришелепуватій залетіло в голову, що наступниць потрібно прив’язувати? Ага, бо інакше при першій ліпшій нагоді завіються в цікавіші місця, от в цьому Леся не сумнівалась.

Чи в тому селі є щось, що й мають берегти відьми? Просто вони те щось не знайшли. Вони й не шукали ніде, окрім кладовища.

— Григорій! — покликала Леся, легенько постукавши чоловіка кулаком по спині.

— Да? — відізвався він, і мотоцикл став їхати повільніше.

— А нема в тому селі чогось такого, що відьми мають охороняти?

— З відьом ті іще охоронці, — з ледь вловимою насмішкою сказав він. — А так, звісно є. Інакше та дичина б на кладовищі не відбувалась і русалки по кущах не сиділи. Магічна жила там до поверхні близько… як би тобі пояснити? Є водні жили. Є лінії магнітної індукції. Ось це щось середнє. Хоча, ні, до магнітних значно ближче. Але воно нерівномірне, зазвичай десь глибоко під землею, але бувають точкові виходи, горби своєрідні. І тоді в якійсь звичайній на вигляд місцині дива трапляються. І там храм будують, криницю чарівну копають, чи відьми поселяються. Іноді воно іще й з водою змішується і десь з’являється чудодійний струмок, котрий, правда, не на всіх діє позитивно, та й взагалі хоч якось.