13 (2)

Ліка залишилась з Оскаром. Чекати свою мікстуру. Леся навіть здалось, що вона вирішила там ховатися від жорстокого світу, перечікувати бурю, а потім головне не забути отримати зарплату.

Григорій же пройшовся по школі, як у себе вдома.

Спочатку повів Лесю на поверх вище. На четвертий. Це при тому, що знадвору будинок чомусь здавався триповерховим. Пройшовся там коридором. Позаглядав за двері. Велів сидіти і не рипатись хлопцям, котрих виявив за п’ятими по рахунку. А потім, за сьомими, знайшов якогось нещасного качка, класичного такого, з анекдотів, навіть лисого. Зайшов. Загадково посміхнувся. Почекав, поки нещасний на ньому зосередиться і велів подивитись на Лесю, все зрозуміти і більше так не робити. Інакше вигляд він буде мати десь такий же, як зараз у Михайла. А може й гірший. Бо злі, перелякані відьми, котрі дупля не відбивають як керувати власною магією, не та штука, котру варто іще більше злити і лякати.

Качок поцікавився, що там таке з Михайлом? Ще й посміхатися противно став, чомусь Лесі, причому так, наче вона прямо зараз має кинутись йому на шию з криком «я вся твоя!». І те «щоб ти всрався», котре давно вертілось на язику, нарешті з нього злетіло.

Качок тут же гикнув, побліднув і схопився за живіт.

— А я попереджав, — похмуро сказав Григорій.

І вони пішли звідти під тихі обіцянки чогось страшного, але незрозумілого.

— Цей вже не полізе, — задоволено сказав некромант і став далі заглядати за двері.

Кількох людей він проігнорував, хоча дехто спробував щось у нього спитати. Чоловіку схожому на казкового чарівника пообіцяв вирвати ноги і все розповісти його дружині. Якогось молодика притис до стіни і попередив, що з ним буде те ж, що й з Михайлом і цей уточнювати не став, навпаки заблеяв, що він би ніколи, але його запевняли, що вони самі хочуть. А закінчився цей веселий похід в приміщенні де сиділо троє дядьків і сперечались про «чи варто їх вивозити в ліс». Лесі навіть здалось, що вони когось вбили випадково і тепер не знають, де закопувати. У неї взагалі якийсь чорний гумор прорізався.

— Ви зовсім здуріли? — спитав Григорій загадкове з порогу.

— Григорій! — радісним м’ячиком підскочив один з дядьків, блондин з хвостиком і залисинами. — Ти нарешті…

— Саша, краще мовчи, — тоном, котрим можна було забивати цвяхи, велів некромант і зайшов в кімнату, потягнувши за собою Лесю за руку. — Це відьма, — сказав він на неї, коли всі присутні з очікуванням вилупились. — Звати Леся. Вона мила тиха дівчина. Була, до того, як її родичка надумала проводити дебільний ритуал пробудження, бо без цього померти спокійно не хотіла. Ми на кладовищі зустрілися, котре я мав позбавити зайвої містики. Вона там відвадити колишнього намагалась.

— І? — здивовано спитав другий чоловік, з сивими скронями і нахабною, якоюсь навіть котячою пикою.

— В результаті я отримав перелякану відьму, зміненого мруна, чи що воно там спочатку було. Дуже сильно зміненого. Бачили колись жабо-мавпо-восьминіга, з котрого росте зелене щось, гілки-не гілки, а саме воно гнучке, як колода і таке ж тверде?

— Е?

— А дохлого бездушника, котрий проростає квітами, бачили?

— В сенсі? — здивувався третій чоловік, на подив, пристойний на вигляд.

— В сенсі, Андрію, бачив колись, щоб з неживого проростало живе? Ні? А побачити хочеш?

Андрій невпевнено похитав головою, мабуть все-таки не хотів.

— А мені здається, що хочеш. Інакше якого біса ви до цієї переляканої відьми підіслали суккуба? І це я не кажу про інкуба, котрого, мабуть, не встигли. Вам як, ваші учні з рогами, копитами і свинячими пиками дуже будуть подобатись? А такі, котрих ноги не тримають? Руки повідсихали? Чи мову навіки відняло, а язик проріс із самого несподіваного місця? Це я вже не кажу, що чоловіками ваші діточки зможуть називатися дуже умовно. Ви хоч розумієте, що таке сильна відьма, котра не те, що не вміє контролювати власні пориви, а навіть не вірить, що це робити треба, бо магія для неї видумки?

Чоловіки переглянулись.

— Але ж… — знову заговорив Саша, начеу них була якась черга. — Ти говориш про викиди, але воно проходить.

Григорій подивився на нього як на ідіота в кубі.

— Так от, — сказав якось так, що вчувався удар молоточком по мідній підставці. — Ви ідіоти. Ви, звичайно, в курсі, що відьми загалом дуже добрі жінки. Про викиди он знаєте і чомусь проектуєте їх з так званих класичних магів на всіх підряд. І чомусь вирішили, що ці добрі жінки будуть терпіти ставлення придурків, котрих ви тут старанно виховуєте саме придурками впевненими в своїй величі. Ну, подумаєш, кілька бовдурів постраждають, а потім викиди закінчаться, сила стабілізується… так?

Трійця переглянулась.

— А чорта вам лисого! — гаркнув некромант так, що всі присутні окрім нього підскочили. — Відьом посилюють емоції. Особливо молодих і недосвідчених. А мені не хочеться розгрібати те, що від вашої дебільної школи залишиться. Ясно?!

Чоловіки знову переглянулись. Сперечатися з Григорієм вони навіть не намагались. Мабуть у нього репутація.

— З чого ви взагалі вирішили боротися з власноруч створеними проблемами викрадаючи відьом?

— Ми не викрадати, ми факультет… — спробував щось загадкове пояснити Андрій.

— Не мороч мені голову. Який до біса факультет?! З чого ви взяли, що то хороша ідея? Хто недоумка Михайла напоумив?

— Не ми, — буркнув Андрій. — Це Михайлу хтось порадив. Він такий задоволений прибіг. У нас там якраз суккуба притягли третьокурсники. Потрібно було з цим щось робити, бо проблеми з демонами…

— І ви вирішили додати собі проблем з відьмами. Придурки! — припечатав Григорій. — Якщо я дізнаюсь, що ви хоч одну спробували в свою богадельню затягнути, я цю вашу школу непроникним щитом обнесу. Будете вирощувати моркву і її жерти, як зайці, поки мізки в головах не заведуться.

І на диво, сперечатися ніхто не став. Що говорило дуже багато про реальні можливості і вміння всіх присутніх.