12 (2)

Леся ніколи не вірила, що такі чоловіки існують насправді. Такі, як в любовних романах. Щоб побачила і все, в голові жодної думки, ноги перетворюються в желе, а губи розтягуються в ідіотській посмішці. І роби ти з тою дурною відьмою, що хочеш. І не те, щоб він був якийсь казковий красень. Якщо придивитись, то і ніс у нього вузький і довгий. І обличчя не класично-благородне, як в тих же романах. І очі звичайнісінькі, і навіть не блакитні, а карі. Та й довгокосі чоловіки їй ніколи не подобались. Але було в його обличчі і всій фігурі щось таке…

Яке саме, Леся додумати не встигла. Бо один некромант пообіцяв відірвати яйця і по простому взяв і врізав цій ходячій мрії з любовних романів по пиці. Той аж за двері вилетів. І вся його чарівність пропала десь в коридорі разом з ним.

— Так… — сказав Григорій таким тоном і від нього потягнуло чимось таким холодним і потойбічним, що бідна Ліка зацокотіла зубами і похитнулась.

А Леся нічого. Мабуть звикати почала.

— Це помилка! — пискнув зі свого крісла Михайло.

— Я зараз цю помилку поверну і засуну тобі… — Григорій з сумнівом подивився на Лесю і закінчувати погрозу не став. — Відьма, глибоко дихай, а краще водички попий! — велів.

Ліка тут же всучила Лесі свій графін і вона слухняно зробила кілька ковтків. В голові майже відразу прояснилось. І Леся навіть здогадалась, кого бачила. Обіцяного Григорієм суккуба, не інакше. Але замість злості чомусь хотілось хихикати. Істерично так, щоб аж до гикавки.

Леся подумала і зробила іще кілька ковтків з графіна.

— Сидіти! — рявкнув Григорій на Михайла і вийшов в коридор.

Повернувся він тягнучи за ноги чиюсь там мрію. Вклав цю мрію гарно на підлозі під стіною, дістав з кармана щось маленьке і металеве, плюнув на нього, вилаявся, судячи по тону, а потім приплюснув мрії до лоба, поки чинити супротив не могла.

— Це він як? — спитала Ліка.

Леся з цікавістю на неї подивилась.

— Це ж демон. А він йому просто врізав.

— Ну… — пояснила все, що тільки могла Леся і ще попила водички. А то прояснення в голові їй ще знадобиться, вона була в цьому впевнена.

— Тепер я розумію, чому Антон лаявся, коли шеф згадав, що в цій сім’ї багато відьом. Хоча він і так лаявся і казав, що то погана ідея. А потім на море з тією богомолихою полетів, точніше на океан і ось воно. А ще хлопці пропали, а Антон не знає, йому не сказали, шукають.

Ліку явно несло. Мабуть у неї теж була істерика, просто виявлялась вона саме так.

Григорій тим часом, наче в себе вдома, обірвав штору, ледь не обірвавши карниз, і старанно упакував і неї мрію, перетворивши демона в мумію. Після чого трішки постояв з заплющеними очима і пішов до Михайла.

Постояв над ним, подивився трохи і тоном, котрий пробирав до печінок спитав:

— Контракт підписати встигли?

— Так, — замість Михайла відповіла Ліка і іронічно додала: — Дуже вигідний.

— Чудово. Значить це малолітнє чудо на вашій відповідальності. Магію я йому прикрутив. Додому воно повернутися не може через твої, ідіот, інтриги. А в нього ще й мамця мабуть є, котрій це все не сподобається. Удачі. Піду, знайду когось адекватного, порадую, що школі доведеться переїхати, бо тут директор інкуба буде випасати і роздратованій демониці пояснювати, чого він від її дитятка хотів.

Михайло щось зблід. Точніше позеленів, навіть його зелененькі брови не дуже виділялись.

— Ти не можеш так вчинити, ти не посмієш, рада магів…

— Ваша рада мені до одного місця, — перебив його Григорій. — І приєднатись до випасання інкуба вони навряд захочуть. Ти краще думай, як той контракт тепер відмінити і повернути цей подаруночок додому. Кого просити про допомогу. Що за це віддавати. — Григорій уважно подивився на блідого інтригана, хмикнув і відвернувся від нього. — Леся, ідем. Треба встигнути поговорити з місцевими викладачами до того, як те диво з штори вилупиться. А то метелик там буде той іще. Це вони поки в повній силі всі гарні, а як тільки щось трапляється… — І загадково махнув рукою.

Леся сперечатися звісно ж не стала. На чудовиськ вона вже надивилась і більше не хотілося. Тому з крісла підірвалась з наснагою і натхненням.

— Я з вами! — вирішила Ліка і кинулась до Григорія з Лесею навипередки. — Форс-мажор, — сказала вона своєму начальнику, пробігаючи повз нього до дверей. — Непереборні обставини і загроза життю.

В двері вона вибігла перша. Леся друга. А Григорій вийшов повільно, акуратно ті двері зачинив і навіщось на них плюнув. Може то був прояв магії. Може настрою. Питати в нього щось не хотілося.

— Так… той, як його, котрий алхімію відроджує, де він? — спитав у Ліки. — Він більш-менш нормальний, не думає, що магія всесильна і дає право вважати себе обраним, — пояснив Лесі.

Ліка на мить задумалась і відповіла:

— В лабораторії. Має бути практикум.

Григорій чомусь поморщився, згадав навіщось жаб’ячі лапи і впевнено кудись пішов. Звернув на перші-ліпші вузькі сходи і став підніматись, з них вивів в вузький коридор без вікон і з тусклим освітленням.

— А він тут не вперше, — сказала Леся Ліці.

— Та він уже приходив лаятись. Один раз, коли наші студенти випадково в його племінника гітару вкрали…

— Випадково?

— Вони так казали. Магічну, начебто, але гітара виявилась звичайна, просто дуже дорога. То той племінник таку музику просто робить, придумує, та не важливо. Шеф тоді ще думав, що нічого страшного, що нам один якийсь дикий некромант зробить? Не знав, що то по суті аристократична магічна сім’я, котра зберігає знання, традиції і вміє вчити. Потім Антон пояснив. Іще про вартових пояснив. Він теж, мабуть, з подібної сім’ї і ми для нього як дворняжки. — Ліку знову несло в істеричні розповіді, але послухати було цікаво і Леся не перебивала. Григорій ж нічого не розказує. — Потім хтось поскаржився і він приходив, але я тоді в відпустці була і повернулась якраз коли порушений погреб розкопали… добре він був побудований збоку. Потім хлопців приволік, вони в якомусь клубі продавали зілля, але тоді його навіть підтримали, не вистачає ще щоб поліція зацікавилась, бандити ще якісь, та мало хто. Іще грибами кидався шефу в обличчя, але вони, здається, дійсно випадково виросли, не прослідили за правильним завершенням.