розділ 12

Леся знову сиділа в кріслі і дивилася виставу, паралельно думаючи над своїми справами.

Вистава була так собі. Худющий як жердина і довгобородий, як Гендальф дід півнем наскакував на Григорія і намагався щось йому доводити. Мабуть в того діда були дуже великі проблеми з пам’яттю. Бо в одну мить він вимагав, щоб некромант кинув придурюватися, згадав про борг перед людством і влився в дружний колектив місцевих викладачів. А вже в наступну його перемикало і він починав вимагати зникнути і більше не баламутити молодь.

— Колишній наш директор, — сумно сказала секретарка, котра сиділа на підлокітнику красла і час від часу прикладалась до графіна. Леся ах запідозрила, що там насправді зовсім не вода. — Експериментував, тепер от. Він іще й в короткочасні портали постійно провалюється.

— Угу, — сказала Леся, розуміючи, чому Григорій обізвав цю магічну школу богадельнею.

З іншого боку, її життя зараз має не кращий вигляд.

От вона ж завжди була спокійною і розсудливою дівчиною. Чесне слово. І до Олега з мамцею навіть була впевнена, що зайва рішучість штука сумнівна, а вже втрачати через когось розум, та не варте воно того. Думала, що це якось контролювати можливо.

Яка ж наївна дівчина.

А тут «бац!» і піти вночі на кладовище дурниця, якщо ті двоє нарешті відчепляться.

А чого вона на тому ж кладовищі не втратила свідомість, чи хоча б не втекла коли привид з’явився, Леся зараз не розуміла. А потім ще Ромчик і все таке.

— Да, — видихнула Леся і подивилася на секретарку. — Я Леся, — сказала, а то сидять вже доволі довго і скоро ця вистава не закінчиться, якщо Григорій ненароком дідугана не приб’є.

— Ліка, — з зітханням сказала білявка. — От знала ж, що якщо гарна зарплата, соціалка і розповіді про майже сімейні відносини в колективі, то стопроцентно буде якийсь капець, котрий те все перекриває. Але ж за квартиру платити потрібно і взагалі.

— Ага, — погодилась Леся. — А ти в відьмах випадково не розбираєшся?

— Не дуже. Але з тим, що їх чіпати не варто, згодна. Мені одна з вдячності удачі підкинула, але сказала, що будуть нюанси, інакше та удача врешті приведе до якогось триндеця. А розізлившись, могла ж не попереджати, просто підкинути тієї вдачі і дивитись, як ідіотка до чогось страшного і невідворотного радісно біжить. Але хто мене тут стане слухати?

Дівчина сумно зітхнула.

Схоже, в цій диво-школі взагалі експертів принципово не слухають.

— А не знаєш, пробудження магії сміливості відьмам не додає? — обережно спитала Леся.

— Мабуть додає, — трішки подумавши, відповіла Ліка. — Відьми мені іноді медоїдів нагадують. Навіть чіхуахуа не такі обезбашенні. Недарма навіть демони, що порозумніші, стараються не мати з вами справу. А то так образить випадково і хвіст відвалиться.

Леся кивнула і зажмурилась. Перед очима тут же з’явився чорно-білий звірик, котрий кидається на лева.

От за що їй це? Щоб та бабуся індійські танці по кілька годин кожен день танцювала, де б вона не була.

— А іще, — секретарка нахилилась і зробила свої великі очі іще більшими, — одна подружка мені якось розповідала, що є легенда така. Мовляв, якщо зібрати всіх відьом разом, вийде ціла богиня. Бо колись якась придуркувата богиня ось так цікаво самовбилася, роздарувавши свою суть різним жінкам.

— Не могла просто взяти і втопитися? — пробурмотіла Леся. Щось на даний момент цей подаруночок її не радував. І передчуття було не дуже. Колись було вже схоже. Коли вона підійшла до кав’ярні, де врешті зустріла Олега. Але там дощ ішов і вона радісно туди поперлася. І от тобі знову. А шансу не зайти за ті двері в цей раз нема. Бо вже тут.

— Боги взагалі дивні, — сказала білявка.

І Леся зрозуміла, що вона не просто в них вірить. Вона знає, що вони є. Може навіть на власні очі бачила.

З іншого боку, Григорій ж Алісі саме знайомством з богинею кохання погрожував.

— Світ дуже складна штука, — зробила висновок.

Дід якраз знову підскочив і підвищив голос, але до спільної радості взяв і кудись пропав.

— Тепер кілька днів не з’явиться, — сказала секретарка, встаючи. — Можна хоч трохи спокійно попрацювати.

Леся вставати не поспішала. Вона з підозрою подивилась на двері, потім на Григорія, обличчям котрого зараз можна було гранітні скелі в щебінь перетворювати, потім на Михайла, котрий сумно втискувався в спинку крісла і теж не розумів за що йому це все.

В двері ніхто не постукав. Так що довелося знову на них подивитись.

— Так, — сказав некромант, теж кинувши погляд на двері. — Треба йти, поки ніхто знов не приперся. Нам ще є з ким поговорити.

Леся кивнула і тут спрацювала магія, підказуючи, що справа в Григорії.

В двері постукали. На цей раз тихо і навіть лагідно.

В Лесі на язику завертілося побажання невідомому стукачу всратися, але вона дивом стрималась.

Ліка відразу ж сіла назад на підлокітник.

Михайло втиснувся іще сильніше і закрив очі.

І тільки один Григорій згадав, як чиясь мама зустрічалась з трьома чортами і гаркнув:

— Відчинено!

Його почули. Ручка провернулася вниз, стулка звільнила прохід і в кабінет ступила чиясь там мрія.

PS: Сьогодні знижка на "Алері. Спадкоємиця Бурі"