10 (2)

Виглядом Григорія можна було лякати селян. Лесі навіть здавалося, що якась жіночка перехрестила їх при наближенні, мов сподівалася, що після цього вони зникнуть.

А що, джинсова курточка з черепом на спині і незрозумілими символами намальованими спереду. Рюкзак за спиною. Армійські берци. І до цього всього книга на ланцюгу, котра бовтається на плечі. Як дамська сумка.

Раніше Леся й сама б дивилася на подібного чоловіка з великою підозрою. А зараз нічого, іде поряд, посміхається. І відчуває дивну надійність.

— І куди ми поїдемо? — спитала, коли село закінчилось і Григорій повернув на підозрілу стежку.

— Ось думаю. Впевнений, наша знайома білявка не ідіотка і відчувши, що я покоцав її договір з конклавом, чи кимось з цієї веселої спільноти, вона задерла хвоста і кинулась додому. І в найближчі роки навряд хоч на один виклик клюне, як би смачно він не виглядав. Так що Михайло зі своїми посіпаками поки не в курсі, що саме сталось. Може взагалі думають, що ви, дівчатка, просто затримались десь в дорозі. Сукні собі купуєте, туфельки вибираєте. У Михайла про жінок в цілому дуже дивні уявлення.

— І що? — спитала Леся, хоча Михайло їй був неприємний і без зайвих уточнень.

— Дуже хочеться їм сюрприз зробити. Давно я там не бував і впевнений, всім мене дуже не вистачає.

— Хм.

— Вони дуже зрадіють, впевнений, — сказав некромант таким тоном, що Леся на місці конклаву вже скупала б путівки кудись на інший край світу, причому в якесь дуже несподіване місце, де ніхто не здогадається шукати. — Тільки постарайся нікого там випадково не вбити.

— Я? — здивувалась Леся.

— Ну не я ж перетворив тупого бездушника в квітучий кущ, а Ромчика взагалі невідомо в що, — буркнув Григорій. — Оце називається поперся додому від студентів відпочити.

Від яких саме студентів Леся миттєво зацікавило, але він тільки рукою махнув і прискорив крок.

Який загадковий чоловік, це треба ж.

— А на некромантів де навчають? — спитала старанно від нього не відстаючи. А то повертатися в село наодинці щось не тягнуло. Пам’ять у Лесі була непогана і викинути з неї диво-яму і купу попелу на місці куща і зомбі не вдавалось. А на кого подумають, коли ту красу знайдуть? Ото й воно.

— В тісному сімейному колі, — відізвався Григорій, обернувся, зітхнув. — Так, зараз допоможу тобі спуститися. А то не вистачає ще, щоб така мстива відьма шию собі випадково зламала. Цього це нещасне село вже точно не переживе.

Леся кивнула, хоча доля села щось її не дуже турбувала. Бо «добрі» родичі навіть не попередили її про можливі неприємності. А потім іще й якихось електриків почали водити. Тільки хату шкода. Але з іншого боку, що з тим логовищем відьми може статися? Там і красти нічого — записи бабусі Леся забрала з собою, і репутація мабуть не дуже.

Те, як Григорій обережно допомагав їй спуститись в великий яр, чи що воно таке, Лесі дуже сподобалось. Та він її майже зніс, і не біда, що не на руках, а перевісивши на плече. Вона собі висіла, ледь торкаючись ногами землі. По дорозі встигла ягоду рожевої шовковиці з’їсти — сама під руку полізла. Помилувалась метеликом з блакитними крильцями і незнайомою пташкою, котра дивилася на людей з явною недовірою.

А потім некромант її доволік, всадовив на травичку, велів не смикатись і підійшов до колючого куща. З котрого, якимось дивом не зламавши жодної гілки і виволік свій мотоцикл.

— Магія, — з повагою буркнула Леся.

І не те, щоб вона в мотоциклах розбиралась, але ця чорна, блискуча штукенція точно коштує немало. По ній відразу видно.

— А з яру ми як виїдем? — спитала Леся, натягнувши запропоновану куртку і шолом, котрий некромант витягнув з коробки за сідлом.

— Це балка, — буркнув він, постукуючи по баку пальцями, як піаніст по клавішам. — Зараз захист відновлю і поїдемо. Та майже полетимо. І не бійся, впасти з мого мотоцикла неможливо.

І що зробила Леся? А вона взяла і прослухала останні слова. Бо в Григорія виявився гарний профіль, хоч на монетах чекань. А вона до цього на профілі не зосереджувалась. А іще пташечки співали, трави шелестіли, щось дуже приємно пахло, та й в цілому обстановка була досить романтична. Хоч сідай і мрій. Про весілля. Ага, вона вся в чорному, а некромант для контрасту в білому і з фатою. Бо чорна фата, то взагалі не про весілля. Ага, їде такий на мотоциклі, фата розвівається, а на спині череп вишитий червоним шовком.

— Щось не те в мене з фантазією, — призналась Леся.

— Для відьом це нормально. Пройде. Мабуть, — ні краплі не вразився Григорій. — Все, їдемо. А то ті щурі ще щось запідозрять і порозбігається. Прикро буде.

Леся тільки кивнула.